Юрій Бедзик - Великий день інків

— Я — за, — підняв руку Олесь. — Тільки я тебе дуже прошу, Ілюшо, коли нам трапиться добрий піп, ти мені скажи, щоб я не хапався одразу за ґудзик на сорочці. Є в мене така прикмета.

— Так от чому у тебе завжди бракує горішнього ґудзика на сорочках, — весело засміявся Самсонов і рушив під тент.

Небо на заході швидко червоніло. Сонце розтоплювалося у кривавій імлі і, втративши свої обриси, перетворювалося на дивовижну багряну брилу.

В повітрі посвіжішало. Наставав тропічний вечір.

Олесь повернувся спиною до річки, сперся ліктями на борт і очима окинув кораблик. Під брезентовим тентом у гамаку сидів Бунч. Біля нього в плетеному кріслі батько гортав газети і щось швидко записував у блокнот. Ці газети йому пощастило роздобути уранці в одному селищі у місцевого священика, і вони одразу насторожили й стурбували його. Він показував їх Бунчу, щось говорив йому, потім знову й знову перечитував.

Олесь перевів погляд на капітанську рубку. Білі стіни палубних надбудов рожевіли в сонячних променях. Сухорлява постать Пабло чітко вирізнялася на тлі неба. Капітан вів корабель на захід, за сонцем.

Раптом різкий гудок розітнув річкову тишу. Недалеко від “Голіафа” Олесь побачив пасажирське судно, біле, охайне з різко окресленою ватерлінією.

“Мабуть, рейсовий корабель розвозить робітників каучукових плантацій”, - подумав він.

Капітан Пабло дав довгі сирени й застопорив машину. Під кормою завирувала вода, важка хвиля вдарила з лівого борту, й “Голіаф” якось боком, ніби налякане звірятко, став наближатись до гордовитого красеня.

Корабель спинився. Це був двох’ярусний пароплав із просторою палубою, геть забитою пасажирами, клунками та громіздкими тюками. Корабель віз велику партію робітників каучукових плантацій — каучеро. З сім’ями й мізерним скарбом збирачі каучуку переїжджали на нові місця. Обличчя їхні були виснажені, темні, вилицюваті. На палубі повзали малюки, череваті, галасливі, неначе сліпі кошенята. Олесь мимоволі звернув погляд на одного хлопчика, який з натужним криком сіпав матір за спідницю. Діставши добрячого ляпаса, дитина підвелась на криві ніжки, підійшла до клітки з курми, що висіла тут же на стіні, й почала завзято штрикати в щілину паличкою.

Трохи оддалїк стояла молода пара — мулат і мулатка. Молодий робітник у крислатому сомбреро награвав на гітарі, дівчина співала щось надто вже тужливе й монотонне.

— Картина горя й злиднів, — похмуро констатував Самсонов, підходячи до Олеся. Географа глибоко вразила велична, гордовита краса корабля, який так раптом з’явився посеред річки, і вся убогість отого галасливого людського мурашника на палубі.

Пабло щось кричав капітанові, висунувшись із маленького віконця. Капітан зустрічного корабля, жваво жестикулюючи, відповідав йому. Показував рукою на корму і повторював дивне коротке слово:

— Апіака! Апіака!

— Про що вони там перемовляються? — насторожився Самсонов.

— Давайте послухаємо…

Олесь потягнув його за рукав до капітанського містка.

— Ходімо ближче, — сказав занепокоєно. — Ходімо, вони говорять щось недобре.

Спинившись біля містка, Олесь, нарешті, вловив кілька слів із того, що вигукував незнайомий капітан, і швидко став переказувати їх зміст Самсонову:

— Він каже, що вище по річці з’явились люди апіака. Це, мабуть, дикунське плем’я. Багато поліції І солдат. Обшукували корабель. Забрали двох пасажирів…

Самсонов роззявив рота, хотів про щось запитати хлопця, але той нетерпляче махнув рукою.

— Тс-с! Ось він говорить знову. Так, так… З’явились загони доктора… Розумієте, з’явились якісь загони. Поліція когось пильно шукає.

Над пароплавом здійнялася біла хмаринка, гучний верескливий звук різонув надвечірню тишу. Ожили лопаті. Заграли піняві буруни. Біле громаддя пропливло перед Олесевими очима.

— А хай йому! — пожвавішав раптом Самсонов. — Чого це ми з тобою, хлопче, похнюпили носи? У капітанів свої клопоти, у нас свої.

Він жестом натренованого спортсмена розкинув широко руки, потім підняв їх угору і на мить задивився на небо.

— Ех, чуже небо, Олесику-Телесику, чужа земля!

— Матеріальний світ скрізь однаковий, — відповів тоном дорослої людини Олесь і цим несподіваним висновком так розсмішив Самсонова, що той аж за боки взявся.

— Слухай, вчений муже, — схопив він хлопця за плечі. — Розкрий мені таємницю: де ти набрався такої мудрості? Може, вчився у древнього Авіценни? Чи твоїм учителем був наш славнозвісний Михайло Ломоносов? Ні, ні, ти не крийся. “Матеріальний світ скрізь однаковий”, - з перебільшеною урочистістю повторив він Олесеву фразу і знову голосно засміявся.