Юрій Бедзик - Великий день інків

Самсонов поклав хлопцеві на плече руку, зазирнув йому в очі.

— Ніякої таємниці немає, Олесику-Телесику, — сказав по хвилі. — Раніше ми були тільки науково-дослідною групою, а тепер взяли на себе ще й функції рятувальників.

— Кого ж ми будемо рятувати? — насторожився Олесь. — Чого ж ви мовчите? Боїтеся звірити таємницю? А казали, що ми справжні друзі!

— Так, ми з тобою друзі, - всміхнувся до нього Самсонов. — Я не хотів тебе даремно хвилювати, але якщо ти наполягаєш — слухай. Твій батько зустрів одного давнього знайомого… шведського вченого і мандрівника. Той розповів йому про сміливого голландця Ван-Саунгейнлера, передав газету з радіограмою, одержаною від нього. От ми порадилися й вирішили трохи змінити маршрут.

— Від якого це сміливого голландця? Від того, що про його експедицію стільки писалось? То він живий?

— Не тільки живий, — вигукнув з юнацьким запалом географ. — Він зробив якесь надзвичайно важливе відкриття з історії інків. Якщо ми не врятуємо Ван-Саунгейнлера, це відкриття назавжди загине. І Ван-Саунгейнлер загине. І взагалі справа дуже серйозна…

Олесь зачудовано дивився на рожеві хвилі. Щось йому було неясно, щось не вкладалося в його хлопчачу свідомість. Він багато читав про сміливого голландця, в школі вони навіть малювали його маршрут, хтось приносив Вирізки з іноземних журналів, дивовижні фотографії: літак з вузенькими крилами, далекі гірські масиви… Значить, то була правда, не вигадка фантаста-письменника….

— Послухайте, Ілля Григорович, — сказав після коротких роздумів Олесь, і його обличчя з кирпатим носом стало не по-дитячому серйозне. — А чому ж той Ван-Саунгейнлер досі сам не вийшов з лісу? Послав радіограму, живий і здоровий, а врятуватися не може.

— Дивлячись від чого врятуватися, — промовив Самсонов, збентежений простим Олесевим запитанням. — Сельва має свої закони. Закони боротьби й загину, щастя й горя. Ти чув таке?

— Чув.

— Василь Іванович каже, що сміливий голландець, мабуть, переховувався в глушині тропіків, цілий рік жив десь серед індіян. Потім дав радіограму і знову зник… Та й радіограма обірвана, коротка, з неясним підтекстом.

— Ти гадаєш, що його схопили?

— Міг розладнатися передатчик.

— Звичайно, міг. — Олесь наморщив чоло. — Ніколи не думав, що побачу сміливого голландця. Ніколи!

— Я теж не думав, — мовив Самсонов, дивлячись на темну смугу лісу, що пропливала перед ними. — Не думав, що в наш час можуть траплятися пригоди з часів Жюля Верна.

Вони постояли ще кілька хвилин. Самсонов обняв хлопця за худенькі плечі. Їм було сумно й хороше. Їхні серця стискалися від неясного передчуття тривоги.

— Може, ходімо під тент? — сказав Самсонов,

— Давайте постоїмо. Набридли гамаки.

— Давай постоїмо,

Олесеві очі тягнулися понад лісом, до рожевих хмар.

— Значить, ми підемо через найглухіші нетрі Ріо-Оскуро? — спитав він тихо.

— Так, Телесику, ми висадимося трохи на північ від Касік’яре і помандруємо сельвою. Можливо, досягнемо гірських хребтів біля Ріо-Падамо. Десь у тому районі впав літак Ван-Саунгейнлера. Ми розпитаємо про нього в індіянських селищах, в поселеннях каучеро, на річкових причалах. Певен, що ми знайдемо цю мужню людину. У твого батька є телеграма, яку він одержав з Москви. Радянський уряд звернувся до уряду цієї країни з пропозицією почати розшуки літака та його людей. І ось послано нам наказ при змозі обстежити всі можливі шляхи Ван-Саунгейнлера.

Олесь тільки глибоко зітхнув. Розшуки вченого… Гірські хребти біля Ріо-Падамо… Глухі нетрі верхів’я Ріо-Оскуро… Все було як міраж, що бентежив уяву, але не вкладався в реальні обриси, не викликав у свідомості хлопця реальних, зримих картин. Який він, той голландський блукач? Хлопчикові хотілося бачити людину з вольовим обличчям, в корковому тропічному шоломі, з біноклем на грудях. Ні, скорше з довгою підзорною трубою. І з важким пістолетом при боці, що так солідно обтяжує пояс.

А в них буде зброя? Хто їм допоможе? Скільки часу вони пробудуть у сельві? Чому Бунч такий стривожений? Запитав про це у географа.

— Любий мій, — одразу спохмурнів Ілько. — Тут є чого тривожитися. Коли генерали вчинили заколот, то влаштували в столиці справжнє побоїще. Ти був тоді ще маленький… Авіація заколотників з повітря обстрілювала президентський палац ракетами, в бій вступили танки, важка артилерія. За кілька днів було по-звірячому вбито дві тисячі тих, хто не скорився хунті.