Юрій Сафронов: Вогненний водоспад

Саме тоді Щехс вийшов на колову орбіту біля Землі й розпочав свої телепередачі.

Перед очима лтецян на банеподібному екрані з’явилася величезна блакитна планета, освітлена яскравим оранжевим промінням. Поверхню планети затягли білі хмари. Подекуди у їхніх просвітках виднілася нескінченна водяна поверхня. Зрідка мерехтіли обриси материків. Лтецяни бачили Землю так, ніби самі перебували всередині Щехса.

Раптом у залі пролунали невідомі мелодійні звуки, немов весняний струмок, радісний, що іскрився веселощами, увірвався зненацька сюди. Це Щехс зловив передачу однієї із земних радіостанцій і ретранслював її своїм вузьким променем на Лтець. Пісня прорвалася крізь космос, майже не засмічена перешкодами, і лтецяни уперше почули незнайомий ніжний голос живої істоти з чужої планети. Співала жінка. Чадаз слухав мов зачарований. Щехс опускався все нижче й нижче до планети, голос лунав все чистіш і голосніш, мов голос сирени, що манить до себе стомленого подорожнього. Голос загадковий і приємний, здавалося, промовляв про головну таємницю життя…

Чадаз, похопившись, попросив увімкнути електронні перекладачі. Майже миттєво в залі залунав переклад. Голос співав про молодість, про весну, про любов і безсмертя.

— Так нас не зустрічала ще жодна планета! — стиха прошепотів Чадаз. — Дивно, у мене якесь неприємне передчуття…

Усі, хто сидів поруч нього і чув його слова, здивовано переглянулися поміж собою. І тільки один із його давніх приятелів нахилився ближче й розуміюче прошепотів:

— Якби ми чули цей голос раніш, то, очевидно, склали б іншу програму для Щехса. Чи не так?

Чадаз ствердно хитнув головою і з подякою непомітно потис йому руку. Отже, побоювання виникли не тільки в нього одного.

— Зараз уже нічого не можна змінити.

Тим часом Щехс, зробивши декілька обертів навколо Землі, почав спускатися. Усі, хто сидів у Залі, побачили, як на них стрімголов лине поверхня чужої планети. Оболонка Щехса розжарилась. Від неї полетіли вогняні іскри. Робот увімкнув гальмівні двигуни. Це врятувало корабель від загибелі. На екрані промайнули верхів’я якихось зелених високих рослин, потім почувся глухий удар. Щехс повалився набік — відмовила одна з опор. Довкола палало полум’я. Гальмівні двигуни й розжарена оболонка спричинили пожежу.

Чадаз уп’явся руками в бильця крісла.

— Почали з пожежі. Погано! — шепотів він, ні до кого не звертаючись. — Вони нас зустріли піснею…

Він заспокоївся, коли Щехс струменями рідкого азоту швидко згасив полум’я. Це було передбачено програмою.

Будь-хто з космонавтів, пролетівши декілька десятків років у космосі і здійснивши висадку на чужу планету, відчув би себе стомленим. Далося б узнаки нервове напруження минулих років. Та Щехс був усього лише роботом. Йому не потрібен був відпочинок. Коли його центральна система отримала відомості про справність усіх елементів, він почав діяти за програмою, закладеною в його пам’яті.

— Роблю аналіз хімічного складу грунту й рослин, — пролунав у Залі його чіткий металевий голос.

Чадаз побачив, як Щехс зрізав тепловим променем високу рослину. Через кілька хвилин на Лтець були передані мікрофотографії клітин деревини, її хімічний склад і багато інших даних.

— Вуглець! — захоплено вигукнув астроботанік, потираючи руки. — Я так і знав! Я передбачав це! Вуглець — це чемпіон у своїй справі. Він і тільки він може давати мільйони різноманітних сполук. Вуглець і вода — ось основа нескінченного розмаїття живого світу!

З такою ж легкістю Щехс зробив хімічний аналіз грунту. Потім, слухняний сигналам логічної системи керування, він піднявся вище дерев. Лтецяни побачили на екрані широку стрічку ріки, що блищала при місячному світлі. Щехс полетів до неї і невдовзі на екрані з’явилося зображення буксира з двома вогниками — червоним і зеленим — на бортах. Він поволі просувався річкою.

— Що це? Жива істота? Механізм? — запитав Чадаз астробіолога.

— За зовнішнім виглядом важко сказати, — ухилився той від прямої відповіді. — Різноманіття форм живих істот величезне і у нас на Лтеці. Цей предмет самостійно пересувається по воді, має температуру вищу за довколишнє середовище, кліпає вогнями… Деякі живі істоти на Лтеці також світяться.

— Що передбачає програма для Щехса?

— Аналіз.

— Ми вирішили долю цього предмета двадцять п’ять років тому, — задумливо сказав Чадаз. — Боюся, що це було не найкраще рішення, та ми вже нічого не можемо виправити…