Юрій Сафронов: Вогненний водоспад

— А Щехс все ще летить! Добре. Подивимось, що буде далі.

И раптом інтерес до повідомлень Щехса різко посилився. Це сталося у той момент, коли космічний корабель підліта в досить близько до Сонця і зміг розрізнити своїми приладами, що загадкове випромінювання насправді йде не від самої оранжевої зірки, а від планети, що обертається навколо неї.

Лтецяни були схвильовані. “Невже радіохвилі посилають розумні істоти?” — питали вони одне одного. Усі з нетерпіннями чекали нових повідомлень. Вони надходили регулярно, й усе більше й більше розпалювали пристрасті.

“Довкола зірки Б-62/1602 обертається дев’ять планет. Джерелом радіовипромінювання є третя з них”, — повідомляв Щехс.

“Третя планета має величезного природного супутника”, — довідались невдовзі лтецяни.

“Я потрапив у радіаційний пояс планети. Відстань до поверхні 80 тисяч кілометрів. Навколо мене — елементарні частинки малих енергій”, — передав Щехс через кілька діб, опинившись у зовнішньому радіаційному поясі Землі.

З наближенням до поверхні планети кількість повідомлень росла, наче лавина. Усі сто п’ятнадцять передавальних каналів Щехса були завантажені до краю. Передачі велись безперервно. Щехс вийшов на колову орбіту біля Землі і вже зовсім з малої висоти, що дорівнювала яким-небудь двомстам кілометрам, уважно розглядав поверхню планети в електронні телескопи. Зображення кодувалося й тут же передавалося на Лтець. Але там його отримували не в той самий час, а з великим запізненням. Лтець була так далеко від Землі, що навіть променеві світла й тому потрібні були роки, щоб долинути до неї.

Лтецяни бачили на своїх екранах телеприймачів і чули по радіо передачі, які Щехс вів чотири з лишком роки тому за земним літочисленням. Вони бачили ті події, які минули давним-давно.

Простір розділяв у часі мислячі істоти, створював непереборну перешкоду для миттєвої реакції, робив практично неможливим керування роботом з рідної планети. Відстаневий бар’єр обмежував можливості мислячих істот.

На Лтеці була велетенська будівля з красивим прозорим куполом, яку знав кожний лтецянин. Це був Центральний Зал керування космічними перельотами. Сюди надходили всі відомості про космічні кораблі, запущені з Лтеці. Тут також обробляли повідомлення, які одержували від Щехса. Звідси інформація направлялася у величезні куби електронної пам’яті, що зберігаються глибоко під поверхнею планети у спеціальних підвалах, де записувались назавжди. У Центральному Залі були приміщення, де стояли прилади спостереження, аналізуюча апаратура — технічні очі та вуха лтецян величезної чутливості, якими вони прислуховувались до голосу космосу і вдивлялися в його безкрайні далечіні.

Майже рівно двадцять п’ять років тому тут, у Центральному Залі, точилися палкі суперечки. Спеціальна комісія обговорювала програму досліджень, яку потрібно було запрограмувати для Щехса. Цією програмою визначалися майбутні дії Щехса в різних ситуаціях.

У той час тут зіткнулося двоє угруповань учених. Одне з них очолював високий похилого віку чоловік з вольовим енергійним лицем, гучним голосом і впевненими рухами. Це був відомий астроном Гон. Він був противником гіпотези населеної планети. Відгадку таємниці зірки Б-62/1602 він шукав у невідомій реакції, в невідомих ядерних перетвореннях на її поверхні. За нього стояла велика група вчених. Вони наполягали на тому, щоб у пам’ять Щехса було закладено програму, націлену переважно на вивчення властивостей самої зірки.

— Щехс повинен наблизитися до Б-62/1602 настільки, наскільки це можливо, — казав Гон. — Основа досліджень — ядерні перетворення. Всі комірки його пам’яті мусять бути заповнені інформаціями про відомі нам ядерні реакції. Щехс має протягом короткого часу виявити нову реакцію і повідомити про неї на Лтець. Після повної витрати пального Щехс упаде на Б-62/1602 і згорить. На цьому його місія закінчується. Що ж до гіпотези колеги Чадаза про штучне походження радіосигналів, то… — він зробив виразну паузу, посміхнувся, немовби закликаючи аудиторію поспівчувати йому і зрозуміти, як важко дібрати слів у такій смішній ситуації, що склалася з цим Чадазом, і закінчив: — … то треба подякувати йому за сміливість наукової гіпотези й на цьому обмежитися. На кожну гіпотезу неможливо витрачати дорогоцінні комірки пам’яті Щехса.

Чадаз у всьому був повною протилежністю Гону, якщо не брати до уваги такого ж похилого віку і такої ж слави. Він був середній на зріст, із звичайним дуже спокійним лицем, з рівним, навіть трохи монотонним голосом, зі стриманими, на перший погляд, навіть несміливими рухами. Ті, хто були з ним знайомі ближче, прекрасно знали, що за цією найзвичайнісінькою зовнішністю приховується справжній вчений — педантичний і врівноважений, надзвичайно пунктуальний і добросовісний, з величезною ерудицією і з великою силою волі. Знав це і Гон. йому неодноразово доводилося бути опонентом Чадаза. Тепер Гон нетерпляче чекав його відповіді на свій виступ. За Чадаза стояли горою астроботаніки, астрогеологи і астропалеонтологи.