Юрій Сафронов - Вогненний водоспад

— Гляньте-но сюди, майоре! — покликав Юска командир підводного човна; він стояв біля окуляра зенітного перископа, що призначався до огляду верхньої півсфери. — Біля обрію нова зірка!

Над островом сліпучо-білим світлом горіла яскрава цятка. Вона блищала сильніше за Венеру. Загадкова зірка швидко переміщувалась. Юск зрозумів, що це генератор професора Васильєва. Вже тут, на підводному човні, він одержав шифровану радіограму, в якій повідомлялося, що запуск гігантської ракети відбувся успішно.

— Супутник? — запитав командир.

— Юск скривився. Він не любив цікавих.

— Ні! Не ставте зайвих запитань! Скоро почнуть…

Через чверть години генератор завмер прямо над районом випробовувань, точно в зеніті. На палубі баржі, вирізьблюючись на тлі нічного неба, мов гігантський гостро заструганий олівець, стояла готова до запуску ракета.

— Нічого не розумію, — шепотів Юск, не відводячи очей від перископа, — навіщо їм потрібна ракета? Невже вони хочуть збити свій власний генератор?

Зненацька на баржі шугнуло сильне полум’я. Воно вирвалося з-під ракети велетенським язиком, відбившись мільйонами відблисків на хвилях. Ракета на мить завмерла над баржею, потім швидко помчала вгору

Юск метнувся від командирського перископа до зенітного. За ракетою в чорному небі лишався жовтаво-червоний слід, наче вона тягла за собою товстий, розпечений до червоного дріт.

— Що це? — не міг збагнути Юск. — Новий трасер? Система керування за світловим слідом? І скільки ж він горітиме?..

Ракета, мов маленька зірочка-супутник, швидко наближалась до сяючої зорі — генератора. Минула хвилина. Юску вона здалася годиною.

Вогняний слід у небі не згасав. Він коливався, скручувався у спіраль, вигинався від поривів вітру велетенськими зигзагами, але не тьмянів і не рвався на шмаття, наче був зроблений із світного гумового джгута, що здатен був не піддатись будь-якому вітру.

— Сяйво! Вони іонізували повітря! Чуєте, командире, — це іонізований джгут…

Юск ні на секунду не відводив погляду від окуляра. Один кінець вогняного сліду вився навколо металевих антен, встановлених на скляних кулях, а другий, високо в небі, встромився просто в сяючу зорю генератора. І раптом…

Море освітилось сліпучо-яскравим світлом. З несподіванки Юск відсахнувся від перископа. Розжарений слід тепер здавався яскравою блискавкою, на яку було боляче дивитися. Але ця блискавка не зникала, майнувши по небу. Немов гігантська голуба змія, звиваючись і виграючи кільцями, спускалася вона з темряви.

Очевидно, над водою прокотився грім Можливо, від сяючого джгута гуркіт линув безперервно — у підводному човні Юск нічого не чув. Майор гарячково крутив ручку перископа, розглядаючи електричний джгут від генератора, що плив у небі, до самої поверхні моря.

Електричний водоспад, який ринув з неба, розщеплювався біля самої води на сотні блакитних змійок. Кожна з них впивалася в один з віничків-антен на скляних кулях-поплавцях. Металеві антени, здавалося, викликали лють в електричних змійок. Вони впивались в антени, звиваючись, намагалися вкусити, зруйнувати непіддатливі металеві вістря. Часом змійки перестрибували з одного вістря на інше.

Юск був так зачарований видовиськом, що нехотя обернувся на командирів голос:

— Гляньте, майоре, на острові море світла..

Юск підійшов до його перископа. Острів годі було впізнати. На ньому спалахнули десятки потужних прожекторів, які освітили вершину високого вулкана. Гора, наче від чарів, вистрибнула з пітьми. Над островом здійнялися зграї наляканих птахів. Потрапляючи в промінь світла, птахи спалахували яскравими цятками і очманіло мчали далі.

Силует дивної споруди на острові, до якої вела електролінія, зовсім змінився. Тепер будівля світилася зсередини. До червоного розжарились десятків зо два гігантських вугільних електродів, кожен завбільшки як триповерховий будинок. Ось між ними спалахнула яскрава дуга, потім друга, третя… Посипались іскри. Там, на березі, вчені вимірювали потужність генератора, що його створили самі…

Енергії було так багато, що навіть подумки Юск не знаходив відповідного порівняння.

Він тільки тепер до кінця збагнув, що комуністи стали володарями казкового багатства. Те, що створила раніше людська фантазія, годі було порівняти з цим невичерпним скарбом..