Юрій Сафронов - Вогненний водоспад

— Не помічаю цього, Юск. Не помічаю, коли судити не з ваших слів, а зі справ ваших підлеглих. Чому досі ми нічого не знаємо про гігантську ракету росіян?

— Вчора одержано нові відомості. Ракета не призначена для військових цілей. її виготовили на замовлення одного науково-дослідного інституту Академії наук.

— Що за дослідження?

— Поки що не зовсім ясно. Відомо тільки, що випробування готує лабораторія професора Васильєва, який понад тридцять років працює над проблемою одержання електроенергії.

— До чого ж тут ракета? Судячи з її величезних розмірів, її призначено принаймні для польоту на Марс. Можливо, росіяни збираються привезти звідти уран для атомних електростанцій?

— Секрет щонайшвидше в тридцятиметровій головній частині ракети.

— Тридцять метрів? Ви не помилилися, Юск? Адже це висота десятиповерхового будинку!

— Ми спеціально уточнювали. Тридцять метрів діаметром. На жаль, поки що нам більше нічого не відомо.

Полковник Шклод замислився. Коли росіяни збираються запустити ракету? З якою метою? А що як вони запустять її не сьогодні-завтра? Тоді науковий експеримент росіян, як видно з усього, дуже важливий, лишається невідомим розвідуправлінню.

— Якщо вам дороге місце, Юск, то через місяць, це найпізніше, на моєму столі мають лежати вичерпні відомості про роботи професора Васильєва. Це зараз завдання номер один. Ясно?

Химерний силует чітко вирізьблювався на тлі світлого неба: шість величезних ракет, з’єднаних міцним металевим каркасом. Конструкція нагадувала стародавній шестикутний замок, тільки замість веж з кутів фортеці височіли велетенські ракети. На майданчику ще кипіла робота.

Чотири похилі ґратчасті колони з ажурним сполученням утворювали сорокаметрову вежу, на верхньому майданчику якої і монтувалась головна частина цієї складеної ракети.

До вежі вела залізнична колія. П’ятдесятитонні крани підхоплювали контейнери з платформ і переставляли їх у кузови ваговозів. Ті перевозили контейнери на відкриті бетонні майданчики.

Серед лабіринта порожніх контейнерів і підготовлених для транспортування на вежу вузлів упевнено, мов тайговий мисливець давно відомими стежками, пробирався літній невисокий чоловік. Ось він зупинився біля розвантажувального майданчика. Подивився, як підйомний кран зняв з кузова ваговоза великий контейнер і робітники відкинули дерев’яні стінки. Всередині контейнера виявилась складена з довгих пластин золота сітка з дрібними, мов бджолині соти, чарунками. Відполіровані чарунки сліпуче заблищали на сонці; мимоволі всі на хвильку замружили очі.

— Олександре Миколайовичу! — почувся голос із-за ящиків. — Можна вас на хвилинку…

Головний конструктор обернувся на голос:

— Що там у вас, Семенов?

— Та сітки не стикуються. Подивіться самі.

Обминувши купу порожніх контейнерів, Васильєв спинився перед гігантським реактивним двигуном. Всередині повітрозабирача двигуна на повен зріст стояв високий слюсар-монтажник Семенов. Його голос з переливами звучав із цієї труби:

— Макаров, дай-но свого халата Олександрові Миколайовичу.

Васильєв одягнув білий халат і виліз на поміст.

— Ось помилуйтеся, — казав Семенов, пропускаючи конструктора наперед. — Це вже другий випадок.

Обидва сховалися всередині двигуна.

За кілька хвилин висунулась голова Семенова.

Поки Макаров з двома іншими робітниками підносив нову золоту сітку, Олександр Миколайович і Семенов виймали з двигуна браковану. Коли вона з’явилась на майданчику і засяяла на сонці, важко було повірити, що деталь, так ювелірно оброблена, може бути непридатною. Сітку підхопили з усіх боків і бережно опустили на чистий брезент. Через півгодини нова вже стояла на місці.

— Це вісімнадцятий двигун? — спитав Олександр Миколайович, скидаючи халата. — Завтра здамо дев’ятнадцятий. А ту сітку — на другу перевірку в лабораторію. Ми повинні домогтися повної точності підгонки.

Васильєв віддав халата Макарову, попрощався і рушив у бік головної вежі.

Консультант головного розвідувального управління професор Варн спізнився лише на дві хвилини. Майор Юск послужливо підсунув йому м’який фотель, сам полковник Шклод передав професорові коробку з чудовими сигарами. Він знав, чим догодити своєму консультантові…

Поки професор відрізував кінчик сигари, майор Юск перевірив наладку магнітофона, схованого в письмовому столі полковника.