Олександр Казанцев - Дзвін сонця

— Спасибі, Ельдо, на Землі тебе вважали б жителькою Олімпу. Та поясни мені, як солярії обходяться без убивств “їстівних”? Як підтримують своє життя? Ви ж не олімпійські боги, щоб харчуватися промінням?

— Хліба шматок соляріям дає вічно ворожий нам світ.

— Який саме? — Сірано розгублено дивився на дівчину.

— Невидимий нам без хитрого пристрою. Злісні, нікчемні звірі прагнуть забратися до нас у кров і викликать недуги, Хранителі життя, такі, як мати, поможуть незримо нам виграти битву в крові і тим подолати хвороби.

— Для цього в нас “пускають кров”.

— Безконечно давно так само лікували і в нас на Солярії. І зовсім не відали того, що органи наші, поповнюючи кров, насичують її “друзями здоров’я”, дрібними стражами тіла, здатними знищити злісних ворогів, [20]повертаючи хворому радість і силу. До речі, все те, що нуртує в мені, рветься назовні. Вибач…

І дівчина стала танцювати, змінюючи граціозні пози, спинилася і втупила в нього жадібний погляд. Нарешті втомлено сіла поруч і знову заговорила співучим голосом про те, що невидима шкідлива звірина розмножується з незбагненною швидкістю в зумисне створених для того умовах під впливом мінерального живильного середовища і променів світила. Це і є необхідна поживна речовина, яку в минулому вирощували прадавні солярії в грунті і яка залежала від зовнішніх умов, часто потерпаючи від примх природи. Тепер навчилися готувати з них вишукані і смачні страви.

Сірано уважно слухав. Ельда легко переходила з теми на тему, і він збирав усю волю, щоб зосередитися.

Одного разу вона забажала перевтілитись з учительки в ученицю — неодмінно оволодіти французькою мовою, яка подобалася їй. Ельда захоплено відтворювала кожну почуту фразу.

Ніби корінна парижанка, вона якось спитала:

— Нащо ти носиш цю чорну пов’язку на лобі? Я хочу бачити тебе таким, який ти є.

Зніяковівши, Сірано розповів про своє природжене каліцтво і цим дуже здивував Ельду, яка звикла до носолобих соляріїв. Повідав і про поранення, коли кинутий ворогом ніж мачете зрізав йому верхню частину носа, утворивши потворний шрам.

Враз Ельда чисто по-земному сплеснула в долоні: її ненька — справжня Мати здоров’я, і вона неодмінно виправить цю фізичну ваду.

Ольда на прохання доньки завітала до Сірано і, уважно оглянувши його, запевнила:

— Я зніму тобі, землянине, небажаний рубець. Зніму без крові.

— Вибачте, але кров мені не страшна.

— Не в тому річ. Просто хочу прилучити тебе до наших знань про живий організм.

— Схиляюсь перед вашими досягненнями…

— Тристан уже повідав тобі про життєвий устрій соляріїв. Кожен із нас є живим осередком, здатним існувати лише в співдружності з іншими, прагнучи зробити все для блага соляріїв…

— “Мені — нічого, все що є — усім!” — Сірано переклав давньогрецькою мовою останній рядок свого сонета, присвяченого Кампанеллі.

— Знаю цей вірш. Тристан читав. Твій філософ передбачив деякі риси нашого суспільства, в основі якого — прагнення кожного служити всім. Уяви тепер, що організм, схожий на наше суспільство, складається з безлічі живих клітин, не здатних обходитися одна без одної. [21]Операції, які роблять у нас швидко й безболісно, вторгаючись усередину тіла для його досконалості, що я й хочу зробити на твоєму чолі, не порушують цілісності кров’яних потоків, а лише розсувають живі клітини. І, зрозуміло, не ушкоджують їх, а дають можливість миттєво зростися.

— Ви так вправно володієте ножем?

— Ні, Сірано, будь-яке вістря надто грубе для ніжного поводження з клітинами організму. Я працюю пальцями!

— Чим? — він зиркнув на її тонкі пальці.

— Саме пальці спрямовують особливе випромінювання, яке з певною чутливістю розсуває живі клітини. [22]Поглянь, — вона приклала до грудей долоні.

Сірано помітив: її пальці незвично світяться.

Те, що сталося далі, могло тільки привидітись. Але ж як змінилася його зовнішність! Тепер відпала необхідність у чорній пов’язці (що пізніше відбив художник — сучасник Бержерака).

Мовби в тумані пригадалися ті секунди, коли Ольда спершу зняла шрам, а потім, ніжно торкаючись пальцями, зовсім безболісно взяла шматочок шкіри з його руки і перенесла на лоб. Перенісся враз загоїлося, і обличчя землянина набуло зовсім іншого вигляду.

Але яке тепер враження справить він на Ельду?