Юрій Аліков: Гінці Нептуна

— Осцилограф! — наказав Черненко, й тієї ж миті на екрані заструменіли зелені змійки імпульсів. То було зображення Корсарового голосу.

Черненко злегка натиснув на невеличкий важіль перед собою, і вода в басейні раптом набула якогось своєрідного відтінку, ніби в неї вилили червону фарбу. Спалахнуло світло, що було сигналом для дельфіна: “Увага! Починаємо дослід!” І Корсар це зрозумів: він одразу ж завмер у настороженому чеканні.

— Давайте! — наказав Черненко, і на металевому прикріпленому до стінки басейну приладі з голубою педаллю з’явилися три світні точки. Дельфін, здавалося, саме цього й чекав: він прожогом кинувся до приладу й тричі натиснув на педаль. Механізм заскреготів, потім задзижчав і викинув у воду круглий, з долоню завбільшки пластмасовий жетон, що почав опускатися на дно. Та Корсар спритно підхопив його, підплив до автомата, який містився на протилежному боці басейну, і закинув жетон у “лійку”, що височіла над водою. В автоматі відкрилася шторка, й перед дельфіном з’явилася невеличка рибка, яка відразу ж зникла в його пащі.

Черненко знову натиснув на важіль. Тепер на приладі з’явилося п’ять світних точок. Корсар одразу помчав до педалі, натиснув її п’ять разів, одержав жетон і, вкинувши його до “лійки”, дістав винагороду — невеличку рибину.

Раптом Черненко почав безсистемно змінювати сигнали, запалюючи то один, то десять, то п’ятнадцять. Але дельфін жодного разу не припустився помилки. Дослід нагадував гру, в якій людина ніби намагалася перехитрувати тварину, а та впевнено й наполегливо доводила, що це не вдасться. Корсара неможливо було збити з пантелику. Він прекрасно орієнтувався в обстановці й з арифметикою був у найкращих стосунках.

— От здорово! — не витримав Олег. — Молодець Корсар!..

Черненко нарешті вимкнув прилад і знову глянув на годинник.

— То де ж новачок? — запитав.

Олег розвів руками.

Тим часом дельфін, трохи покружлявши біля годівниці, наче все ще чекаючи чергового сигналу, наблизився до оглядового вікна, ніби з докором глянув на людей і поволі поплив уздовж басейну.

Не тільки Черненко й Олег, а навіть людина, поверхово знайома з поведінкою тварин, сказала б, що в цьому досліді не було нічого особливого. Звичайний пацюк, не кажучи вже про мавпу чи собаку, у відповідь на умовний подразник — сигнал — виконує нескладні дії, одержуючи у винагороду ласощі або звичайну їжу. Проте дельфін, на відміну від інших тварин, запам’ятовував заданий урок першого ж дня, відразу й міцно тримав його у пам’яті. Йому не потрібні були безконечні повтори чи точніше кажучи, тренування. До того ж він, на відміну від собаки чи мавпи, досить швидко встановлював причинно-наслідкові зв’язки. Подібна “міркувальна діяльність” у тварин відома, але виявляється вона, як стверджує наука, в елементарній формі. А втім, де закінчується просте й починається складне?

Легко пояснити вміння Корсара лічити. Добре рахують також інші тварини: до шести — ворони, коні, до дев’яти — шимпанзе. І все ж таки Корсар був незвичайний учень. Він схоплював суть завдання миттєво і потім, навіть через тривалий час, виконував його без найменших помилок. Навіть скептики, побачивши цей дослід, змушені були визнати виняткову здатність дельфінів до навчання. Але в чому полягає основа такої дивовижної здатності?

Звісно, над усім цим можна задумуватися, а можна, стенувши плечима, лише констатувати факти чи й навіть закрити на них очі. Хащі непізнаного, як і лісові хащі, далеко не завжди заманливі: залізти в них можна, а ось чи виберешся назад? У науці, як, до речі, і в повсякденному житті, різні люди по різному вирішують проблеми, що виникають на їхньому шляху. Одні обходять дрімучі ліси, інші, обміркувавши все як слід, а часом і стрімголов кидаються в невідоме. І коли стикаються з невдачею, коли не можуть одразу, з першого ж наступу досягти мети, тоді їхня дорога в оте незнане розтягується на довгі місяці, роки, іноді на все життя. Ті, хто стояв осторонь, здаються і тверезішими і далекогляднішими — адже це вони передбачливо поставили на узліссі вказівники із застережливими написами: “Обережно! Місцевість непрохідна!” Але мине час і хтось усе-таки прокладе в тих непрохідних хащах новий шлях, і поїдуть, покотяться по ньому вчорашні скептики і навіть не помітять його, як не помічаємо ми з вами всього звичного, звичайного, буденного. їхати по второваному шляху легко, прокладати його — то велика і важка праця.