Юрій Аліков: Гінці Нептуна

— Але професор Маценко на тому ж засіданні дав цьому явищу досить просте пояснення: “секрет” в ехолокації. Другий дельфін сприймає відображені сигнали першого і повторює всі його рухи, — заперечив білявий молодик.

— Нічого подібного, — не погодився сивоголовий чоловік. — Професор Маценко лише висунув гіпотезу…

— Яка не спростована…

— Але ж і не доведена.

У залі стало тихо.

— Так уже повелося: доля кожної нової ідеї бути спершу єрессю, потім забобонами, — почувся голос якогось ученого.

І знову запала тривала мовчанка.

— На жаль, і в науці є багато способів марнувати час, — озвався чоловік, який до цього старанно чистив свою масивну люльку.

— Е ні, пробачте, Павле Петровичу, — раптом підвівся професор Данилевський — високий, ставний, повнотілий чоловік. Обличчя його дихало міцним здоров’ям і незворушною впевненістю. — Пробачте, колего, але я знаю Черненка досить добре, ще із студентської лави. Бути впертим Черненко може, але займатися марнотратством?.. Про-бач-те.

Сказавши останнє слово по складах, Данилевський швидко сів.

Крива, що вирішувала долю четвертої лабораторії, явно спрямовувалася в інший бік — від “острова безперспективності” до “оазису надії” — продовження досліджень із дельфінами.

Посипалися репліки:

— Чи не той це Черненко, що супроводжував минулого року делегацію кубинських океанологів?

— Він, він.

— Пригадую. Я вирішив тоді, що це перекладач. Чудово володіє іспанською мовою, навіть нашим друзям з Куби здалося, що він іспанець.

— Іспанець на прізвище Черненко? Ну, знаєте!..

— А може, він вивчив іспанську, гадаючи, що вона найближча до мови дельфінів, — пожартував Павло Петрович.

Голова ради постукав олівцем по столу.

— Давайте, товариші, по суті. Павле Петровичу, ви щось хотіли сказати? — звернувся до вченого.

— Так, хотів, — підвівся той, відклавши люльку.

Голова мовчки кивнув.

— Тут говорили: проблема так званого інтелектуального спілкування з дельфінами. Нема такої проблеми. Бо нема у дельфінів інтелекту, а отже, й мови, за допомогою якої ми оце зараз обговорюємо роботу лабораторії Черненка…

Учений, що виступав, переконаний технократ, автор багатьох цікавих інженерних рішень у галузі конструювання підводних апаратів, вважав Світовий океан невичерпною скарбницею, а все його багатство — живе і неживе — сировиною, до якої вже давно час дістатися людині. Коли при ньому йшлося про необхідність дбайливого ставлення до флори і фауни голубого континенту, він перемагав, як йому здавалося, своїх опонентів незаперечною тезою: зупинити прогрес неможливо. Хоче людство жити в достатку, йти вперед — отже, вимушене завойовувати океан. Чи легко це? Ні, не легко. Чи будуть жертви? Звичайно. Узбіччя магістрального шляху людства всіяне численними залишками знищених видів тварин. І ніякого лиха не скоїться, якщо планета позбудеться ще кількох видів. Нащадки навіть забудуть, що колись існували такі живі істоти. В усякому разі людство не загинуло від того, що знищило мамонта чи стеллерову корову. А якщо через кілька століть воно не одержуватиме необхідної кількості білків з придатних для обробітку земель, тоді… Ось про це не слід забувати. Океан! Лише океан спроможний прогодувати нестримно зростаючий рід людський. На нього всі надії.

— Так ось, — казав учений, рішуче розтинаючи долонею повітря, — ніхто не сперечається: дельфін справді розумна, — він зробив виразну паузу, — але тварина. І не більше. Як, скажімо, собака чи кінь. Можливо, що в якійсь мірі навіть набагато розумніша. Але “розумне” ще не значить “свідоме”. Ось у цьому й полягає та сама безодня, яка розділяє людину і тваринний світ. Елементарно.

— А може, цю безодню ми самі й утворили? — раптом почулося серед тиші.

Учений лишив репліку поза увагою.

— Я згоден, що дельфінів можна приручити, — незворушно провадив він далі. — Навіть одомашнити, і користь від цього буде величезна. Вони зможуть пасти косяки риб, заганяти їх у сіті, носити на собі прилади для розвідки океанського дна, бути зв’язківцями між підводними лабораторіями і сушею. Одне слово, дельфін може стати таким же помічником людини у морі, яким у свій час був собака на суші. Але намагатися посадити дельфінів за круглий стіл для інтелектуальної бесіди, скажімо, про перспективи використання морських багатств чи космічного простору?.. Намагатися шукати в них свідомість… Це, по-моєму, те ж саме, що шукати у Сахарі воду.