Михайло Грєшнов - Північна зірка

А до всього Крісс же не додивився долю до кінця. Зміцніє від потрясіння і додивиться. У нього підозра проти Флетчера. Якщо вона підтвердиться, Кріссові необхідно вжити контрзаходів. Усе слід продумати, все врахувати. Одним ударом він вирішить усе: свою долю, долю Флетчера і долю футуроскопа. Тільки не поспішати. Ні, поспішати треба, адже сьогодні двадцяте серпня…

Так вони наближалися до фінішу — Флетчер і Крісс, криючись один від одного, як злочинці.

Крісс додивився долю до кінця. Свідомості не втрачав. Стиснув зуби і додивився. Підозра підтвердилася, і Крісс знав тепер, що робити.

У суботу, двадцять першого серпня, Флетчер запитав:

— Якої ти думки, Кріссе, стосовно морської прогулянки? Візьмемо катер, вудки. Половимо макрель.

Крісс знав, що нічого змінити не можна. І цю фразу компаньйона він також знав. Розпочинався фінал — такий самий, як у кінозірки і генерала Макговерна. Крісс міг відмовитися, втекти од Флетчера, запротестувати, однак нічого цього не зробив. Він сказав:

— Поїдемо.

І все пішло за сценарієм. Хіба наше життя не сценарій, написаний і затверджений природою? Крісс знав цей сценарій і знав, що змінити щось неможливо. Навіть інтонацію голосу.

— Поїдемо, — повторив він, прислухаючись ніби збоку, як це звучить.

Звучало цілком природно, Флетчер нічого не помітив.

— Годині о дев’ятій, — сказав компаньйон. — Рибальські снасті я беру на себе.

Вранці усе йшло за тим же сценарієм.

— Я пішов, — сказав Флетчер. Спустився сходами і рушив направо, у мисливський магазин на Франклін-стріт, де завжди можна було дістати волосінь і вудлища.

Крісс вийшов одразу після нього і попрямував у інший бік, в інший магазин. Йому можна було не квапитися. Жодна небезпека йому не загрожувала, навіть небезпека викриття. Він знав кожен свій крок і кожен вчинок. Було навіть цікаво, ніби він дивиться на себе збоку. Або на когось іншого. За кілька хвилин до повернення компаньйона він уже був у лабораторії. Обережно поклав під кожух футуроскопа чотири продовгуватих згортки, попередньо обмотавши їх дротами від вхідної електромережі, і, з’єднавши дроти, замкнув їх. І поїхав з Флетчером на риболовлю.

На пристані вони узяли катер з повним запасом пального.

— Як погода? — запитав Флетчер служника, який розмикав ланцюг, що ним катер кріпився до причалу.

— Чудовий прогноз, сер, — відповів той. — Можете їхати спокійно.

І це все було відомо Кріссові, до останнього слова.

Флетчер був спокійний, навіть незворушно спокійний і впевнений у собі: він знав, що Крісс не вміє плавати.

Вони від’їхали далеко. Берег бузковою смужкою виднівся на обрії. їх не бачив ніхто, крім сонця і хмар. Однак сонце і хмари були високо і не могли нічому перешкодити.

Флетчер не став глушити мотор, залишив його працювати на малих обертах.

— Механік з мене поганий, — сказав він. — Раптом відмовить зовсім…

Почали ловити рибу. Крісс сидів на правому борту, опустивши ноги у воду. Упродовж усього ранку він пробував аналізувати свої відчуття. Напередодні він пам’ятав, що завтра неділя і чим ця неділя закінчиться для нього. І вночі — він погано спав цієї ночі — згадував, що завтра рокований день. Вранці він підкорився долі без опору — нічого не зміниш. Усе йшло, як показував футуроскоп. Навіть задумане проти Флетчера Крісс робив механічно: роль була розписана до кінця, Крісс грав її і поводився, як статист, кожний крок якого підпорядкований режисерові. Сів з Флетчером у автомобіль, вийшов на пристані. Флетчер запитав про погоду так, як це мало бути. І тільки у човні Крісс відчув, що забувається. Море напливало на нього, витісняючи із свідомості картини, побачені у футуроскопі. Коли Крісс пробував згадати, що станеться далі, він уже не міг цього згадати, свідомість пригнічувалася чимось незрозумілим і могутнім, що розросталося у ньому, змушувало жити лише миттю, відсуваючи усе стороннє. Хіба що у підсвідомості залишалося щось схоже на передчуття, на тривогу, проте ніщо не могло вже піднятися звідти, сформулюватися у думки або в протидію.

Крісс закинув принаду, відчуваючи, як волосінь час від часу тремтить у руці, — риба клювала. Він уже витягнув дві макрелі, вони вигиналися і стрибали на дні човна, ще живі. І тут борт стрімко нахилився під ним, і Крісс опинився у воді. Тої ж миті заревів мотор, човен рвонувся вперед. Крісс борсався у піні, яку залишив по собі гвинт, і, захлинаючись, кричав: