Михайло Грєшнов - Північна зірка

— Моє слабке місце… — признався студент.

— З професором Форбсом будьте ввічливі, — додав Флетчер. — Не сперечайтеся з ним, як на минулому іспиті. Пам’ятаєте, чим це для вас скінчилося?.. До побачення, — сказав він, не даючи студентові розкрити рота.

Задкуючи, той вийшов із приймальні з виразом величезної розгубленості на обличчі. Двадцять п’ять доларів залишилися лежати на столі.

У Крісса було таке відчуття, що вони з компаньйоном пограбували злидаря.

Після студента прийшли інші. Стара леді — дізнатися, чи повернеться її син з альпіністського походу у Бутан. Депутат — чи переоберуть його на другий строк. Футурограма леді була позитивною: вона зустрінеться з сином. Депутата забалотують.

— Як ви сказали? — запитав він Флетчера.

— Переможе Фергюссон.

— Республіканець?

— Так, сер, республіканець.

— Це все підступи Стаффорда… — бурчав депутат, прямуючи до дверей.

У банку було відкрито рахунок, спільний для Крісса і Флетчера.

— Йдуть справи, Кріссе, йдуть! — Флетчер потирав руки.

На Блейк-авеню з’являлися усе нові відвідувачі. Частіше по дрібницях: одних цікавила ймовірність виграшу на біржі, других тоталізатор, третіх кар’єра. На компаньйонів дивилися як на хіромантів, астрологів — хіба мало на світі шарлатанів, гадалок? Футуроскопія? То й що? Є електроніка, є кібернетика, електронні свахи… Те ж і футуроскопія: модний, ультрасучасний термін, не більше. Вчений світ не цікавився діяльністю Крісса і Флетчера. Фірмі, відверто сказати, це було на руку. Банківський рахунок розбухав. Флетчер ходив задоволений:

— О’кей!

Проте між компаньйонами назрівала незлагода. Кріссові хотілося знати, як і де записаний код людських доль, чи можна вплинути на записи. Крісс замислювався над моральним аспектом винаходу. Підстави для цього були. їх ставало усе більше.

Сварка між компаньйонами спалахнула після самогубства генерала Макговерна.

Генерал з’явився у приймальні перед від’їздом до Південного В’єтнаму, де мав керувати битвою під Гус. У нього був розроблений відомчий план.

Флетчер сказав йому:

— Битву буде програно.

— Це ви стверджуєте напевно?.. — запитав генерал.

— Фірма не кидає своїх прогнозів на вітер.

Макговерн застрелився у машині по дорозі в аеропорт. Радіо і газети обговорювали самогубство, дошукуючись причин.

— Ми вбили його, — переконливо сказав Флетчеру Крісс.

— Чому вбили? — заперечив той.

— Сказали, що битву буде програно, і він вкоротив собі віку.

— Він запитував про битву, не про себе. У цьому вся різниця. Битву буде програно без нього.

— Флетчере!..

— Кріссе! Не плутай особисту долю з подіями. Я знав, що генерал вкоротить собі віку. Однак я не сказав йому про це.

— Чому?

— Він не запитував.

— І все ж…

— Кріссе, не будь сентиментальним. Я не міг сказати йому, що він застрелиться, я не міг відвернути самогубство. Футуроскоп засвідчив, що він застрелиться. І він застрелився.

— Тому що не виграє битву.

— Він не міг її виграти. Він же не поїхав до В’єтнаму, він застрелився! Зрозумій: він повинен був прийти до нас, повинен був дізнатися, що битва закінчиться невдачею, повинен був застрелитися. Так йому судилося.

— І все-таки це жахливо, Флетчере! Треба зупинитися. — Крісс кивнув у бік футуроскопа.

— А гроші?

— Гроші мені не потрібні.

— Мені потрібні, Кріссе. І давай облишимо суперечку.

Через два дні сталося ще одне самогубство. Вкоротила собі віку кіноактриса Ліз Стейнвілл: футуроскоп напророчив, що їй не дадуть головну роль у фільмі “Над проваллям” за книгою Вільгельма Лібена “Зречення”.

Дві смерті — генерала і кіноактриси — поставили перед Кріссом запитання: що таке час і що таке доля та як вони поєднані між собою.

Є два виміри часу — минуле та майбутнє і між ними грань — теперішнє.

Минуле дається нам у видіннях і в спогадах. Ми бачимо його як дорогу, яку пройшли і яку вдруге пройти неможливо. Воно прокреслено лінією, за межі якої ми не здатні були зробити жодного кроку. У кожний момент життя, коли ми стояли перед теперішнім, нам відкривалися безліч ліній, проте ми вибирали одну — ту саму, що на сьогодні прожита. Згадайте: коли вам необхідно було вибирати університет, ви могли вибрати Колумбійський, Чікагський, але вибрали Йєльський. Чому? Чи не тому, що ваша дорога життя — доля так само закодована у хромосомі, як ваш зріст, колір волосся і форма нігтів?.. Змінити щось було неможливо, як неможливо одночасно рухатися в різних напрямках. Із безлічі варіантів вибрано один, на решті лежить хистке (ви все ж могли вибрати), однак владне табу: вибрали ви одне.