Однак Веллерсхоф, Свідерський і Феррані, що вийшли вранці з ракети на поверхню загадкової Шостої, не чули цієї передачі. Неймовірно сильне поле тяжіння, що виникло довкола корабля на швидкості дев’ять дев’яток, перервало зв’язок із Землею.
У десантну дослідницьку ракету, скинуту з “Титана”, проникла інша передача: вітання, проголошене чистим дівочим голоском…
Усе-таки Феррані не втримався від вигуку, і навіть Свідерський, людина без нервів, без хвороб і слабостей, раптом знесилено сперся на плече шефа — ніяка радіопередача не може бути настільки переконливою, як поява… гм… господарів передавача. За краєм випаленого кола хвилювався бірюзовий степ. Звідти, кожним кроком розкидаючи клубки сизого попелу, йшли до ракети дві дівчини, обидві навіть без масок біозахисту, в легких світлих костюмах, з барвистими шарфиками на шиях. Та, що йшла попереду, — чорнява, гінка, — широко усміхалася й енергійно махала рукою. Її супутниця, гнучка блондинка з округлим напівдитячим обличчям, трохи відстала, трималася насторожено і заледве не злякано.
— Ну, от і все, — чомусь сказав своїм супутникам Веллерсхоф і якомога невимушеніше підняв праву руку над головою.
— Здрастуйте, — сказала Віола, підійшовши і хустиною стираючи з обличчя попіл. — Я ж вам сказала, що маски не потрібні. Тут нема небезпечних бактерій.
— Ага, — відповів Веллерсхоф і стягнув біофільтр.
Решта зробила те саме, на обличчях залишилися червоні сліди від тугих країв маски. Почалася церемонія знайомства і рукостискань, причому Феррані неабияк збентежив дівчат, поцілувавши їм ручки, і сказав, підморгуючи більш симпатичній йому Алдоні:
— Так, тут нема бактерій, але є пряма небезпека підхопити певне серцеве захворювання…
Веллерсхоф механічно всміхнувся, запитав:
— То як, ви кажете, називається ця мила планета?
— Аурентина, — крізь зуби сказав Свідерський. — Я запам’ятав. Ну, що ж, цього слід було чекати. — І зім’яв маску в кулаці так, що побіліли суглоби пальців.
— Тихіше, Яне, заради бога, вони ж не винні! — заступився Феррані. — Адже минуло понад сторіччя — сто три роки! Скажи спасибі, що дівчата залишилися такими ж красивими, як і в наш час!..
— Так, сто три. Близько до розрахунків, — знову витиснув усмішку шеф. — І ніякого розуму тут, певна річ, не виявлено?
— Ні, — винувато сказала Алдона. — Це зірка так пульсує… Схоже на радіосигнали.
— Чортова лотерея! — пирхнув Ян.
— Знаєте що, — твердо сказала Віола, — ми потім наговоримося, надокучить ще. Кличте всіх ваших у дім… ми для вас дім збудували. Скільки вас? Двадцять вісім?
— Двадцять сім, — уточнив Веллерсхоф. — Про одного загиблого Земля, очевидно, не знає. Це Сайфутдінов.
На секунду затнувшись, Віола мужньо вела далі:
— Якщо треба, наш корабель перенесе усіх хворих, поранених…
Алдона защебетала, відчуваючи незручність від усієї цієї ситуації і від захоплених поглядів Феррані:
— Я лікар Рятувальної Служби, і я забороняю вам хвилюватися. За два дні ви вже будете на Землі. А поки що відпочивайте!
Вона взяла Веллерсхофа за руки, благально подивилася знизу вгору в його ясні, розширені, як від болю, застиглі очі:
— Тут є чудові мінеральні джерела… Координаційна Рада вже вирішила будувати тут курорт!
Алдона встигла ще перехопити обурений Віолин погляд, як Свідерський, що досі мовчав, дивлячись убік і погойдуючись з носків на закаблуки, раптом загорлав хрипко:
— Курорт?! — і схопив її за плечі.
Їй ніколи не доводилося бачити обличчя, спотвореного такою люттю, і так близько від себе…
Коли їх розняли, Свідерський рвучко повернувся і попрямував до ракети.
— Луїджі, — багатозначно сказав шеф.
І низенький Феррані, востаннє ковзнувши поглядом по ставній фігурці переляканої Алдони, щодуху кинувся доганяти колегу.
— Ви можете простити його? — відчужено запитав Веллерсхоф.
— Безумовно, — відповіла Алдона, притискуючи долоні до скронь, щоб стримати биття крові. — Я сама винна. Не треба було так одразу…
— Вони заспокояться, — сказав шеф. — Ходімо до вас. Я перший. Можливо, у вас щось не так, як ми звикли.
Він рушив уперед, запитав на ходу:
— Ви давно нас тут чекаєте?
— Ні, — відповіла Віола. — На розрахунковому курсі вашого корабля не виявилось, а справжній знайшли тільки три дні тому. Ще трохи, і ми ловили б вас на зворотному шляху.
— Добре, — саркастично посміхнувся Веллерсхоф. — Колумб, що приплив у Нью-Йоркську гавань просто до підніжжя статуї Свободи… Од вас можна буде викликати всіх наших людей? Втім, що за дурниця! Ясно, що можна.
Читать дальше