Андрій Дмитрук - Аурентина

У гарячому тумані, у вихорі знавіснілих ковдр рухалися оранжеві скафандри. Чергова безглузда варта “прямих”.

Найжахливішим було те, що групу просто ігнорували.

Химери не боялися людей і не заважали їм. Підпускали до себе впритул, потім не поспішаючи відповзали або відлітали. Їм підкладали яскраво розмальовані ілюстрації до відомих теорем, схеми і тести — плоди роботи кількох поколінь у лабораторіях ксенопсихологів. Через гучномовці обробляли химер гудками і писком спеціального “інфорлінга”, а також серйозною музикою. Вночі не давали спокою осмисленими серіями спалахів. Випробовували радіохвилі, гамма-випромінювання, інфра— та ультразвук. Шеф групи Спиридон Костанді з відчаю наказав демонструвати фільми про Землю.

Однак на підкладені предмети химери не реагували зовсім, жоден вид хвиль та енергій не турбував їх, а нематеріальність відеокуба [7] Відеокуб — фантастичний екран для демонстрації об’ємних фільмів, на зразок голографічного. вони виявили одразу і тепер літали, мовби нічого не сталося, прямо крізь зображення.

Взагалі ксенопсихологи припускали, що існує три моделі Контакту: при взаємній схожості і доброзичливості при різних ступенях несхожості аж до повного нерозуміння дій партнера (за умов, що його все-таки визнано розумною істотою), при неприхованій ворожнечі партнера. Тут же, на Химері, виявлено щось зовсім несподіване — небажання спілкуватися, непохитна пасивна змова.

Сонно бурчав теплий гейзер, і люди третій місяць блукали по Дитячому Садку, впритул натикаючись на оброслих мокрою шерстю братів по розуму, які повзали незворушно.

Скориставшись з завороженості Наілі, Рагнар підкрався ззаду і добре тицьнув її пальцями під пахви, щоб відчула через скафандр. Дівчина заверещала, щиро перелякавшись, і навідліг ударила кулачком по широких грудях товариша. У шоломофоні Віоли вдоволений сміх Рагнара перебив голос Костанді:

— Ох, ця крижана кров вікінгів! Він жартує навіть перед лицем наших мук…

Спиридон підійшов, церемонно зігнувшись у поясі і приклавши праву руку до серця:

— Радий вітати юність і йрасу. Чи можу запропонувати чашечку кави, звареної невміло, але з величезним бажанням догодити?

Віолі ніколи не подобалися чоловіки, які постійно кокетують своїми чарами. Навіщо напрошуватися на комплімент, коли всі прекрасно знають, що Костанді варить каву тридцятьма двома сиособами і на борту “Перуна” він не має в цьому суперників?

— Врешті, запропонуємо вашу каву химерам. Чи не спадало вам це на думку?

Він ураз схилив голову і мовчки звернув до лісу, ведучи всіх до бази. Віола, засоромившись, що необачно зачепила за живе шефа групи, навмисно весело спитала:

— Спиро, я вмру від цікавості: навіщо ви нас запросили?

І взяла його під руку. Костанді одразу розтанув:

— Отож тут відбудеться такий собі спектакль з невідомою розв’язкою. За підрахунками планетологів, уранці має вдарити на повну силу гейзер. Він, бачте, періодично оживає на короткий час: коли ми вперше облітали Химеру, стояв стовпом майже чверть кілометра заввишки, а через десять хвилин зів’яв. Подивимося, як завтра поводитиметься шановна публіка…

Під куполом бази — зменшеної копії центральної — із задоволенням скинули обладунки. Сиділи тісно й затишно в інтимному світлі плафона. Худенька некрасива Наіля, з широким обличчям і прилизаним коротким волоссям, мрійливо зіперлася щокою на долоню, прилаштувавши для опори ліктя коліно Рагнара. Масивний, із шкірою молочного поросяти на щоках, Даніельсен сказав, широко розставивши рубчасті підошви і смаковито присьорбуючи каву з антикварної чашечки:

— У давнину казали: гарна кава має бути чорна, як диявол, гаряча, мов пекельне полум’я, і солодка, наче поцілунок…

Молоді ксенопсихологи засміялися.

— От не заснеш сьогодні після такої порції, і буде тобі диявол, — пробурчала Наіля.

Рагнар, прибічник руху “природників”, ніколи не користувався апаратом електросну, а тому замислився. Однак безтурботність переважала, і він попросив другу чашку.

— Кава — безцінний дар природи, — з піднесенням сказав Спиридон, — навряд чи відомий нашим друзям-химерам… Взагалі я боюсь, що всГвони жалюгідні практики, зовсім позбавлені будь-якого артистизму. Нудна цивілізація…

— У них є своя етика, — заперечила Віола, — а отже, і духовний світ, і якась духовна культура, в якій, без сумніву, є естетичне почуття…

— Можливо, — урочисто промовив Спиридон і підняв руку долонею вгору, — можливо, але наскільки ця культура чужа мені! Нехай навіть ми коли-небудь навчимося говорити з ними на мові “піфагорових штанів” і таблиці Менделєєва, але й через тисячу років не будуть потрібні їм ні Шекспір, ні Фідій. — Долоня Костанді повернулася вниз. — Ні! Ніщо не зближує нас, ніщо не стане спільним, окрім холодної математики…