Євген Филимонов - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82

— Він що, мав схильність до техніки?

— Не те слово. Спец, як кажуть, золоті руки. Недарма його так Пташко поважав.

— Чув про Пташка…

— З ним вони нерозлийвода були. Воно й зрозуміло, вчитель теж усяку там механіку любить. А ось чого Данилович з різними покидьками водився — ніяк не збагну. — ^Побляклі очі старого запитально дивилися на Клима.

— Я якими покидьками?

— З усякими… В школі тут було двоє волоцюг, слава богу, закінчили торік, так він з ними все про щось перешіптувався. А вони ж справжнісінькими хуліганами були… Прізвище одного — Соколовський, а другого забув як… І ось така погань прилаштувалась на роботу не бий лежачого. У Будинку моделей цими… манекенами. Варто було десять років учити таких. З пап’є-маше за тиждень зробити можна. А я ж поважав Даниловича, свідком на весіллі у нього був, жінку його, Марину, добре знав.

У Клима перехопило подих: у батька була друга дружина.

— І довго вони були разом?

— Не дуже. Щось у них не склеїлось. Марина подалася до себе. Там і зараз живе.

— Де там?..

— На Теплоцентралі. Кутузова, дванадцять… А вам навіщо?

— Так просто, може, провідаю. Ну що ж, мені пора. Хай вам щастить!

— Бувайте, коли так.

Старий узяв молоток і, ніби втративши будь-який інтерес до Клима, заходився поратись біля ящика. Зате пес, тільки-но Ярчук рушив з місця, підвівся і мовчки провів його до воріт. “Розумна тварина”, — усміхнувся Клим.

— Люблю Островського, — мовив Губський, розливаючи вино в келихи. — І можу сказати, за що. У інших драматургів усе закручується довкола різних там дурниць: кохання, ревнощі, честь… У нинішніх взагалі рацпропозиція в центрі інтриги може бути. А в нього найосновніше — гроші. Ось до чого інтерес ніколи не пропаде.

— Ну, це як сказати…

Клим, якого сусід затягнув до себе майже силоміць, з цікавістю розглядав будинок. Вони сиділи на широкій терасі, обплетеній виноградом. Губський показав йому всі кімнати, кухню, ванну, навіть у погріб повів, виявляючи при цьому неабияку гостинність.

— Ну, як тобі мій замок? — запитав приязно, поплескавши Клима по плечу.

— Вражає, нема слів.

— Треба вміти жити… Клавдіє, де ти там?

На терасу вийшла сухорлява жінка у фартушку, з напруженою усмішкою на бляклому обличчі, в руках вона тримала тацю із закусками. Губський представив їй гостя і заходився відкорковувати пляшку з домашнім вином.

— До нас не приєднаєшся?

— Пригощайтеся, мені ніколи, вибачте, — сказала жінка і вийшла.

— Є люди, які крутять носом від домашнього вина, А я навпаки. Можу хоч зараз виставити батарею “Винімпексу”, проте віддаю перевагу цьому. Правда, здоров’я багато не дозволяє. — Господар сумно зітхнув.

Клим подумав, що Губському гріх скаржитись не здоров’я. Він зовсім не був схожий на хворобливих пенсіонерів, мав міцну поставу, тримався легко, невимушено. Його засмагле гладке обличчя трохи псував шрам на лобі.

— Ну, сусіде, за знайомство.

Вони випили, Клим одним духом, Губський поволі, з насолодою, прицмокуючи. Витер рот серветкою, звичним рухом мацнув бокову кишеньку на ворсистій сорочці.

— От халепа! Сигарети скінчились. У тебе немає?

— Дома забув. Зараз сходжу…

Губський зупинив його, гукнув:

— Ліно, Лінко! Годі валятися, принеси сигарети! — І до Ярчука: — Зараз дочка виручить. Відсипається після ресторану. Сьогодні заявилась о шостій ранку.

У мансарді стукнули двері, почулася легка хода, і перед ними з’явилася дівчина — кароока блондинка з округлими, повними плечима, трохи вища середнього зросту. Батькових рис Ліна майже не успадкувала, хіба що монгольський розріз очей. Вона була явно чимось стурбована і, віддавши сигарети, повернулася, щоб піти.

— Куди, гуляко? Побудь трохи з нами. Це, Ліночко, наш новий сусід, Ярчука покійного син.

Ліна байдуже глянула на Клима.

— Мені ніколи, па. Зараз має під’їхати Томик.

— Знову Томик! Він хоч одійшов після вчорашнього? — Губський подав сигарети Климові, клацнув запальничкою. — А то вріжетесь… на вашій двоколці.

Ліна зневажливо посміхнулась, кинула на ходу:

— Він — професіонал, йому аварії протипоказані.

Клим дивився їй услід, хоч знав, що це не зовсім пристойно.

— У мене ще одна є, але то інша ягода. Живе в місті. З батьком, бачте, різні погляди… А, давай іще вип’ємо.

Губський, спохмурнівши, з хрускотом закусував яблуком. Клим вирішив, що зараз, мабуть, найзручніше буде попрощатись, йому вже набрид балакучий хазяїн. Він підвівся, але Губський зупинив його жестом і показав очима на сад біля будинку. Там щось майнуло і зникло.