Володимир Кошута - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84

Однак дію не обов’язково виносити в космос. Автор філософсько-фантастичного роману “Легенда XX століття” (1969) Перч Зейтунцян вибрав головним персонажем реальну людину-Клода Ізерлі, командира екіпажу бомбардувальника, який скинув бомбу на Хіросіму. Під пером вірменського прозаїка наукова фантастика перетворюється в палкий заклик, крик хворої совісті віку. А Леонід Леонов, навпаки, написав фантастичну кіноповість “Втеча містера Мак-Кінлі” (1963) підкреслено саркастично, в жанрі політичного памфлету. “Маленькій людині XX століття”, що замислила була дременути в безпроблемне майбутнє, ядерна війна тільки примарилася; зате в циклі коротких оповідань-попереджень Іллі Варшавського про вигадану країну Донамаге війна відбулася насправді. Атомний гриб до небес став закономірним фіналом суспільства апатичних розледачілих “гвинтиків”, які переклали всі свої турботи, свій тягар відповідальності на машини або ж на чергову надлюдину… Як бачимо, приклади є.

І все ж радянських письменників-фантастів не поминає переконання, що подібні похмурі картини так і лишаться серед тих прогнозів, які ніколи не справдяться. І майбутні покоління дізнаються про війну тільки на шкільних уроках історії.

За оцінкою швейцарського експерта Жана-Жака Бабеля, людство за останні 6000 років пережило 14 513 війн, у яких загинуло 3640 мільйонів жителів Землі. В середньому по чверті мільйона людських життів за війну… Однак це середнє число вельми оманливе.

На талій кризі Чудського озера в знаменитій для свого часу січі полягло (страшно сказати!) декілька сотень людей, та й ті в переважній більшості потонули, проломивши кригу вагою обладунків. Вік був юний, тринадцятий… Через сім століть рахунок був інший: перша світова війна забрала близько 25 мільйонів життів, а друга — за часом удвоє коротша — майже вдвоє більше. Невідомо, чи зараховані до останніх 50 мільйонів жертв ті 100–140 тисяч японців, миттєво перетворені на попіл. Однією бомбою, серпневим ранком в останній день війни…

Жодна система нездатна прискорюватись безконечно, рано чи пізно настає межа, коли матеріал втомиться і зруйнується. Перший тривожний сигнал, що прискорення наближається до критичного — вибух над Хіросімою, — був заздалегідь передбачений науково-фантастичною літературою. А думки письменників-фантастів уже тривожать інші передчуття: скільки ще доведеться ось так передбачати?

Одержимих неронівським комплексом у наш час вистачає. Ось тільки які нові сірники потраплять їм до рук в недалекому майбутньому — бактеріологічна зброя, лазерна, генетична, геологічна?

У повісті Георгія Гуревича “Іній на пальмах”, що вийшла на початку 50-х років, мабуть, уперше прозвучала думка про те, що будь-яка по-справжньому глобальна зброя абсурдна саме через свою глобальність і виключає можливість воєнної переваги однієї із сторін. Розхитавши біо-, еко— і геосферу планети, людство ризикує накликати на себе сліпий гнів розтривоженої природи, а та, як відомо, не розрізняє “ваших” і “наших”.

Минуло двадцять років (повість Генадія Прашкевича “Світ, у якому я вдома”, 1972), тридцять (повість Євгена Велтістова “Ноктюрн пустоти”, 1982), а тривога звучить не вщухаючи. І якщо в першому творі йдеться про відвертих маніяків-нацистів, що заховалися після війни в Південній Америці і там виношують плани вибіркового знищення озонового шару над територією супротивника, то в повісті Велтістова нові нерони вже набули певної респектабельності. Плани ведення майбутньої війни такі ж божевільні (цього разу планується війна кліматологічна), але зовні все виглядає навдивовижу по-діловому і навіть буденно: виголошуються слова про “стратегію”, “стримування”.! навіть “економічний ефект”!

І ось новий вершник апокаліпсису появився на обрії, нове “досягнення” людського розуму — нейтронна бомба.

“Я не міг уявити собі місто з абсолютно незайманими будівлями і людьми, яких невидима і невідчутна нейтронна злива захопила під час звичайних буденних справ… Боже! Не дай, щоб це звершилося!”

Що це — підпис під триптихом Акопяна, з якого розпочалася наша оповідь? Ні, так молиться перед смертю американський фізик, один із творців і перша мимовільна жертва нейтронної зброї. Мається на увазі не реальний зловісний доктор Семюел Коен, а його науково-фантастичний прототип, герой повісті Михайла Ємцова і Єремія Парнова “Поверніть любов”.