На початку грудня сорок другого партизани потрапили в оточення, залишившись без продовольчих баз, без боєприпасів. Вихід був один: прориватися невеликими групами, з собою взяти найнеобхідніше. Отож зайве спорядження, документи і, очевидно, “золоту валізку” довелося закопати, причому в різних місцях. Про кожне з цих місць знали лиш двоє-троє людей. Але ті, хто знав, де закопано коштовності з Керчі, мабуть, загинули…
Так завжди бувало у воєнне лихоліття: мистецькі твори часто-густо пропадали під руїнами, вчасно не вивезені чи не сховані — щезали надовго, а то й взагалі про них забували, наче їх ніколи й не існувало. І тільки через багато років з’являлися світу, як
Чеський король Рудольф II, який правив понад три століття тому, зібрав рідкісну колекцію полотен Веронезе, Дюрера, Рафаеля, Тіціана. На замовлення короля працювали кращі італійські, голландські, німецькі митці. Після його смерті це зібрання поступово розпорошилося. Більшу частину його було вивезено до Відня. Під час Тридцятилітньої війни багато картин опинилося в Стокгольмі й загинуло в огні, коли загорівся королівський палац.
Уже в наші часи історією зібрання Рудольфа II зацікавився відомий чеський мистецтвознавець Я. Нейман. За давніми каталогами він ретельно простежив шлях вивезених з країни полотен. Поступово вимальовувалася доля кожної з картин. Але майже півсотні творів йому так і не вдалося розшукати.
Та ось у шістдесятих роках в Празькому Граді провадилися реставраційні роботи. І саме завдяки їм було виявлено полотна Тінторетто, Рубенса, Веронезе, Фетті, які намагався знайти мистецтвознавець. Увесь світ облетіла звістка про цю знахідку.
У вісімдесятих роках минулого століття в німецькому місті Майнці прокладали водогін. Під час робіт натрапили на рештки якоїсь стіни. Почали розбирати її. І тоді побачили нішу, а в ній невеличку, почорнілу від часу скриньку. Там лежали численні золоті ланцюжки з коштовним камінням, каблучки.
Та найбільше привертала увагу нагрудна прикраса з перлинами й античними камеями. Спеціалісти встановили, що вона могла належати тільки імператриці Гізелі, яка жила на початку XI сторіччя.
Після першої світової війни прикраса потрапила до музею, влаштованого в колишньому кайзерівському палаці у берлінському передмісті Кепенік.
У травні сорок п’ятого палац був зруйнований. Місцеві жителі повідомили радянське командування про поховані під руїнами цінні експонати. Нині унікальна прикраса знову прикрашає експозицію у відбудованому палаці.
Завдяки щасливому випадку була знайдена і статуя Венери Мілоської, яка понад сто шістдесят років прикрашає паризький Лувр. Натовпи відвідувачів надовго зупиняються біля шедевру безіменного грецького скульптора, не задумуючись, звичайно, над тим, як він з грецького острова Мілоса потрапив до Лувра.
А сталося це так. У вересні 1821 року французький військовий корабель “Мессажер” пришвартувався в гавані на острові Мілос. Моряки, як водиться, зійшли на берег. Молодий офіцер Олівер д’Увріль, який захоплювався живописом, зійшов на скелю й заходився малювати. До нього наблизився старий чоловік і запропонував купити мармурову статую жінки небаченої краси. “Дайте мені чотириста піастрів, — сказав він, — і статуя ваша”.
Офіцер зацікавився пропозицією. Він чув, що дехто з англійських моряків, буваючи у цих місцях, скуповував античні знахідки і добре заробляв, перепродуючи їх музеям. Про те, що він побачив у хліві для кіз під хмизом та ганчір’ям, д’Увріль так описав у своїх мемуарах: “Краса цієї статуї була приголомшливою. Її неможливо передати словами”. Але старий не схотів зачекати кілька днів, доки офіцер дістане потрібну суму, і запропонував йому звернутися до священика православної церкви на Мілосі з проханням позичити потрібну суму. Священик, побачивши статую, відразу зрозумів, яку цінність для грецького народу вона становить. Він заборонив старому продавати її французові, та ще й католику, і сам дав за неї удвічі більше грошей.
Багаті грецькі купці, які мешкали неподалік Мілоса на острові Сірос, виявили бажання придбати статую, як вони говорили, для нації. На Мілос прибув з грішми їхній уповноважений і вночі статую перенесли на грецьку шхуну. Шхуна з дорогоцінним скарбом саме лаштувалася вийти в море, коли на борту “Мессажера” з’явилися французький археолог і скарбник посольства з десятьма тисячами піастрів у мішках, їм було наказано неодмінно придбати античну скульптуру.
Читать дальше