Анатолій Заблоцький - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87

Після того як прослухали запис тексту, в приміщенні запала тиша, що переривалася невпевненими коментарями деяких учених. Один по одному мовознавці підводилися зі своїх місць і залишали приміщення, даючи знати, що вони не могли нічого зрозуміти. Нарешті залишився лише один чоловік. Він підійшов до розчарованих експериментаторів.

— Я не впевнений у тому, що збираюся сказати, але, може, це вам стане у пригоді, — почав він, ніби виправдовуючись. — Я народився в Уельсі і знаю деякі з уельських діалектів. Мені здається, що ми чули уельську мову, але саме цього діалекту я не знаю. Проте я знаю невеличкий закуток в Уельсі, де багато років тому існувала дивна мова, що дуже різнилася від усіх інших діалектів. П’ять років тому я їздив туди досліджувати цю мову. Нею може говорити лише одна жінка, яку звати Гренні Ланарч, але її ніхто не розуміє. Я чув від неї цю мову, і мені здається, що вона схожа на те, що ми чули сьогодні. Отже, на мій погляд, це старий уельський діалект, яким говорить Гренні Ланарч. Ось її адреса. Крім свого діалекту, вона досить добре говорить по-англійському, отож ви можете попросити її прослухати ваші записи і навіть зробити фонографічні записи її давньої мови.

— Ми поїдемо туди, — сказав Девід Філіпс II.

— Але ця мова не може бути уельською, — сказав винахідник, — адже ви з Нью-Йорка.

— До 1765 року наші пращури мешкали в тому містечку, — сказав батько, — отож тоді вони були ніким іншим, як уельсьцями.

— А те, над чим ми зараз стільки морочимося, може, являє собою приклад спадкової пам’яті. Принаймні психологи вважають, що такі речі можливі.

Вони поїхали до Уельса і невдовзі прибули до невеличкого містечка на березі моря. Проте Гренні Ланарч вони вже не застали. Вона померла два роки тому. Вони зайшли до її будиночка, посиділи на її старих стільцях, дивилися на хвилі крізь ті самі вікна, що й вона колись, але самої Гренні Ланарч вже не було.

Винахідник нервово постукував пальцями по столу, не знаючи, що і як сказати. Батько сидів, безсило опустивши руки. Хлопець, якого дуже зацікавила нова обстановка, щасливо всміхався. Сестра сиділа з пополотнілим об: личчям і заплющеними очима. Нарешті батько стрепенувся, наче зі сну.

— Ми зробили все, що могли, — вимовив він пошепки. — Наш хлопець міг би спілкуватися своєю мовою, але ця мова мертва. Він приречений на самотність.

Сестра розплющила очі, простягнула до хлопця руки і пригорнула його до себе. Відтак різко повернулася до батька.

— Що це значить? — вигукнула вона. — Що значить — приречений на самотність? Він може написати все, що захоче, і коли ми вкладаємо запис до пристрою, то чуємо слова і можемо навчитися їх розуміти, а якщо ми можемо збагнути цю мову, то можна також навчитися говорити нею; а коли б ми говорили нею, то він може чути нас і відповідати на своїй друкарській машинці. І не смій говорити, що він буде самотній. Він не буде самотній — я буду з ним.

— Це неможливо, — промовив батько з ніжністю та любов’ю в голосі. — Це неможливо, Енн. Це б було занадто великою жертвою з твого боку. Чому ти повинна жертвувати всім задля нього?

Вона ще міцніше пригорнула до себе хлопчика й відповіла:

— Бо він мій брат.

Переклад з англійської Володимира Романця.

ПРИГОДИ

Заблоцький Анатолій . З ЖИТТЯ СКАРБІВ

Івченко Володимир . ШІСТЬ ХВИЛИН

ПОДОРОЖІ

Слабошпицький Михайло . ГІЛКА ЯЛІВЦЮ ІЗ СААРЕМАА

Сиротенко Анатолій . МИНУЛЕ Й СЬОГОЧАСНЕ АНГОЛИ

Брюховецький Вячеслав . ЧОРНОБРИВЦЯ ЗЕЛЕНЕ ЄСТВО

Ємченко Олександр . КОЛУМБОВА “СЛАВА” ВЕСПУЧЧІ

ФАНТАСТИКА

Кисельов Леонід . НА ДАЛЕКІЙ ПЛАНЕТІ

Кисельов Володимир . АТОМНА ПЕРЕСТОРОГА

Околітенко Наталя . ДАР ОРІОНА

Глушенок Дмитро . ЛЕГЕНДА ПРО КИЯ

Забірко Віталій . СТОРОЖОВИЙ ПЕС

Тесленко Олександр . КОЛЕСО

Рябчук Микола . ЖИТЛО

Кушнєрова Наталя . АМБІВАЛЕНТНІСТЬ ПОЧУТТІВ

Жолдак Богдан . НЕНАЧЕ КВІТИ

Ганапольський Матвій . “ПРИЙДЕ СІРЕНЬКИЙ ВОВЧОК…”

Пригорницький Юрій . СОЛОДКИЙ СТІЛ

Плєхов Василь . ЄРЕТИК

Келлер Девід . ВТРАЧЕНА МОВА

Богиня води, дощу і грози (язичн.).

У часи Кия — бог вогню, верховний бог.

Троян— бог Сонця у язичників.

Імператор Юстиніан домагався розколу між двома головними союзами слов’янських племен — антами і склавинами.