Анатолий Григоренко - Запізнілий цвіт валінурії

— Навпаки, — підтримав Шатров.

— Але для цього нам потрібна буде Офелія. Без неї нам не обійтися.

— Та не називай ти її так. Ще, чого доброго, образиться.

— Хто, Офелія? Погано ви її знаєте, Павле Максимовичу. Вона, здається, навіть хизується цим.

— Ну гаразд. То — ваша справа. — Шатров натиснув кнопку селектора: — Ніно Андріївно, чи не могли б ви допомогти нам?

— Іду-у, — почулося у відповідь, і незабаром Ніна, мов справжня тобі Офелія, що тільки-но зійшла зі сцени і не встигла ще зняти із себе гриму, легко впурхнула в кімнату, стала біля дверей. — Чим можу бути корисною?

— Сідайте, Ніно Андріївно, — запросив Шатров. — Послухаємо Станіслава Станіславовича.

Ніна сіла в м’який фотель, недбало перекинувши ногу на ногу, багатозначно підморгнула Станіславові: давай, мовляв, послухаємо.

Станіслав узяв зі столу газету, відкашлявся.

— Слухайте уважно, що я буду читати, і запам’ятовуйте.

“Самогубство комерційного радника, — почав читати. — Мотиви самогубства комерційного радника Хорхе Б., який застрелився вчора увечері в своїй квартирі, вулиця Кайзералея, 203, треба шукати в грошових обтяженнях. Хорхе, виходець із Нікарагуа, був власником тютюнової фабрики, яку довгий час намагався продати, але це йому не вдалося. У 62-річного Хорхе давно визріла думка про самогубство, та тільки вчора увечері, скориставшись відсутністю дружини, яка пішла в театр, він зміг здійснити свій намір. Револьверний постріл почула Аста Пауліна, що знімала квартиру поверхом нижче. Саме фрау Пауліна викликала лікаря й поліцію…”

Станіслав поклав газету і звернувся до Шатрова:

— Павле Максимовичу, а тепер постарайтеся якомога ближче до прочитаного мною тексту переказати те, що почули.

— Отже, так, — почав Шатров. — Шістдесятидвохрічний комерційний радник Хорхе застрелився вчора увечері в своїй квартирі, Кайзералея, 203. Народився він у Нікарагуа, тримав там тютюнову фабрику, яку намагався продати, та її ніхто не купував. З грошима було сутужно, і він намислив покінчити життя самогубством. Скориставшись відсутністю дружини, він здійснив свій намір. Постріл почула сусідка і сповістила лікаря та поліцію… Здається, все, — сказав Шатров.

— А тепер твоя черга, Ніно, — Станіслав повернув голову до дівчини. — Перекажи, будь ласка.

Офелія нерозуміюче подивилася на нього великими і зеленими очима з підмальованими віями.

— Моя? — в її голосі прозвучало здивування. — Чого б це я мала переповідати різні дурниці? Яке мені діло до того, що якийсь там недолугий комерційний радник і Хорхе, який утік від законного правосуддя нікарагуанського народу, залишив там свою тютюнову фабрику, і яка, безперечно, не потрібна нікому й за гріш, бо її все одно конфіскує революційний уряд? Яке, запитую, моє діло до того комерсанта, що, вештаючись по закордонах, проциндрив свій капітал, а вже тоді, коли в кишені не залишалося й шеляга, почав задумуватися над самогубством, а вчора увечері, коли його дружина, підчепивши якогось грошовитого коханця, подалася до театру, щоб віддячити своєму нерозважливому супругові за його залицяння до цієї кінозірки Асти Пауліни, яка, і мабуть, не відповідала йому взаємністю, бо навіщо їй потрібен банкрот, та ще й пристарілий, — не витримав наруги долі і на Кайзералея, 203, пустив собі кулю в лоб? А та кінопройда, що жила поверхом нижче, мабуть, ще й зраділа, зачувши постріл, бо нарешті позбавилася такого недолугого залицяльника, тож і не забарилася викликати лікаря та поліцію. Але яке мені, Славку, до того діло? Ну, поміркуй сам. Застрелився — туди йому й дорога. Великий клопіт. Більше б таких пройдисвітів стрілялося… — на одному подихові Ніна закінчила свою тираду і розреготалася. — Мені б його клопоти. Он через тиждень сесія починається, а в моїй голові — порожньо. Це вам не якийсь там пришелепкуватий банкрот зі своєю Астою. Ти б краще, Славку, облишив займатися дурницями і допоміг мені…

— Зачекай, зачекай зі своєю сесією, — Станіслав поклав на стіл газету. — Ти тут наторохтіла такого, що…

— Так, так, — підтримав Шатров. — Звідки ви взяли, наприклад, що сусідка була кінозіркою? Адже в газетному повідомленні про це не сказано.

— У газетному повідомленні про це нічого не сказано тільки тому, що кореспондент розраховував на читача обізнаного, культурного, інтелектуального, словом, такого, як я, і якщо вам невідомо ім’я Асти Пауліни, кінозірки, яка завжди знімається в фільмах, де відбуваються події значно драматичніші, ніж сталася того вечора на Кайзералеї, 203, то вам це не робить аж ніякісінької честі, — не то жартуючи, не то серйозно мовила дівчина. — Саме через таких жінок-вамп стріляються справжні мужчини. Та цього вам не зрозуміти.