Айзек Азімов - Кінець Вічності

Навчання посувалося повільно, і Купер пересвідчився, що в нього немає блискучого педагогічного таланту. Малансон ставав дедалі похмуріший, дедалі недовірливіший, часто усамітнювався, а одного дня нагло помер, упавши в каньйон, що перетинав ту дику гірську місцевість. Кілька тижнів Купер перебував у страшенному розпачі, йому здавалося, що загинула вся робота, якій він присвятив життя, а може, й сама Вічність. І тут Купер зважився на відчайдушний крок. Він не повідомив про смерть Малансона, натомість, залишившись у двадцять четвертому Сторіччі, заходився будувати із підручних матеріалів генератор Темпорального Поля.

Як йому це вдалося — для нас не має ніякого значення. А тому про подробиці не розповідатиму. Головне в тому, що, виявивши неабияку винахідливість і терпіння, він успішно завершив цю важку й нудну роботу. Побудувавши генератор, Купер повіз його до Каліфорнійського технологічного інституту, куди кілька років тому збирався послати Малансона.

Як далі розгорталися події, ти знаєш ще із шкільної лави. Знаєш, що його зустріли з недовірою, навідріз відмовили йому, запроторили в психіатричну лікарню, звідки він утік, мало не загубивши свій генератор. Знаєш, як йому допоміг власник кав’ярні, ім’я якого залишилося для нас невідомим, але який став одним з героїв Вічності, і як Купер продемонстрував професорові Цимбалісту експеримент, в якому біла миша рухалася туди й сюди в Часі. Я не набридатиму тобі цими загальновідомими подробицями.

Зрештою Купер привласнив ім’я Віккора Малансона, оскільки це робило його уродженцем двадцять четвертого Сторіччя й давало свободу для діяльності. Труп справжнього Малансона так і не знайшли.

Решту життя Купер присвятив незначному вдосконаленню свого дітища і в співробітництві із вченими Інституту побудував ще кілька генераторів. Та далі він не пішов. Він не міг написати рівнянь Лефевра — для того щоб їх зрозуміли, математика мала б розвиватися ще триста років. Купер не міг навіть натякнути, звідки він — йому б ніхто не повірив. Йому не можна було зробити більше, ніж свого часу зробив справжній Віккор Малансон.

Вчені, котрі працювали з Купером, були вкрай розгублені: перед ними чоловік творив чудеса, але не міг пояснити, як це робиться. Розгубився і сам Купер, оскільки ясно собі уявляв ту титанічну роботу, яку він не може зараз прискорити і яка крок за кроком приведе науку до класичних експериментів Жана Вердьє, на підставі яких великий Антуан Лефевр потім виведе свої фундаментальні рівняння Реальності. Він виразно уявляв, як після всього цього могла бути побудована Вічність. І тільки на схилі свого довгого віку, спостерігаючи як Сонце опускається у води Тихого океану — цей епізод докладно описаний у мемуарах, — Купер раптом зрозумів, що він і є справжній Віккор Малансон. Він не просто замінює його, він є ним. Чоловік, що увійшов в історію як Віккор Малансон, насправді був Брінзлі Шерідан Купер.

Це несподіване прозріння, а також палке бажання прискорити процес створення Вічності, вдосконалити його, зробити простішим та безпечнішим надихнули Купера на написання мемуарів. Коли рукопис був готовий, Купер поклав його у власноручно виготовлений невеличкий контейнер, куди не проникав Час, і залишив у своїй кімнаті.

Так було замкнено коло. Певна річ, ми не повинні особливо зважати на мотиви, що спонукали Купера-Малансона написати свої мемуари. Йому належить прожити своє життя точнісінько так, як він прожив його. Первісна Реальність не допускає ніяких Змін. У цю мить біочасу Купер навіть не підозрює, що на нього чекає попереду. Він щиро вірить, що як тільки навчить Малансона — одразу повернеться у Вічність. Він віритиме в це все своє життя і тільки вже на схилі літ, коли його осяє велике прозріння, він сяде писати мемуари.

Замкнення кола в Часі має надзвичайно важливу мету — розкрити людям таємницю подорожей у Часі, ознайомити з природою Реальності і заснувати Вічність ще до того, коли це дозволить зробити природний хід розвитку науки. В противному разі людство, залишене напризволяще, ніколи не пізнає істинності Часу, оскільки технологічний прогрес в інших напрямках без контролю Вічності призведе до самознищення людства.

Харлан напружено слухав, зачарований величною картиною грандіозного кола Часу, яке, перетинаючи Вічність, замикається в ній на себе. У ті хвилини Харлан навіть забув про Нойс, чого з ним досі не траплялося.

— Отже, ви з самого початку знали про все? Знали, що належить зробити вам? Що належить зробити мені? Знали все, що я вже зробив?