Айзек Азімов - Кінець Вічності

— Хіба ти вивчав рівняння Лефевра, мій хлопчику? — запитав він.

— Ні. Я не хочу сказати, що розумію їх. Однак я добре засвоїв, що без них не можна створити Темпорального Поля. А ці рівняння не були відкриті до 27-го Сторіччя. Це я також добре знаю.

Твісел нагнувся, підібрав сигарету й задумливо глянув на неї.

— А що, коли Малансон відкрив Темпоральне Поле, не знаючи його математичного обгрунтування? Що, коли це було суто емпіричне відкриття? Таких випадків багато в історії науки.

— Я і про це подумав. Після відкриття Поля минуло аж три Сторіччя, поки розробили його теорію, хоч, зрештою, і за цей час не придумали, як вдосконалити Поле Малансона. Це не просто збіг обставин. З усіх поглядів проект Малансона засвідчує, що він створений з використанням рівнянь Лефевра. Якщо Малансон був знайомий з цими рівняннями або вивів їх самостійно, не бувши обізнаним із працями Вердьє, що зовсім неможливо, то чому він ніде про це не говорить?

— Ти вперто наполягаєш на своєму, як математик, — промовив Твісел. — Звідки тобі відомо про це все?

— Я переглядав плівки. — І тільки й всього?

— Ще думав над цим.

— Без глибокої математичної підготовки? Я цілі роки спостерігав за тобою, мій хлопчику, та навіть не підозрював про цей твій особливий хист. Веди далі.

— Перше: Вічність не була б заснована, якби Малансон не відкрив Темпорального Поля. А Малансон не зробив би свого відкриття, не знаючи тих основ математики, які були розроблені значно пізніше.

Друге: на сьогоднішній день тут, у Вічності, є Учень, якого дібрали для Вічності всупереч заведеним правилам: він не підходить за віком, та ще й одружений. Вивчає математику й Первісну соціологію.

— Ну й що з того?

— Я стверджую, що ви маєте намір якимось чином послати його в минуле за нижню межу Вічності, в 24-е Сторіччя. Ви хочете, щоб цей Учень — Брінзлі Купер — ознайомив Малансона з рівняннями Лефевра. Отже, ви розумієте, — запально додав Харлан, — що моє особливе становище як фахівця в галузі Первісної історії і як людини, яка розуміє, що тут діється, дає мені право розраховувати на особливе до мене ставлення. На виняткове до мене ставлення.

— О всемогутній Часе! — пробурмотів Твісел.

— А хіба не правда? Ви можете замкнути коло тільки з моєю допомогою. Без мене… — Він багатозначно урвав фразу.

— Ти підійшов близько до істини, — сказав Твісел, — хоча можу заприсягтися, що немає нічого, що б вказувало… — Він поринув у задуму, в якій, здавалось, ні Харлан, ні весь навколишній світ не грали ніякої ролі.

— Ви вважаєте, що я тільки близько підійшов до істини? — поквапливо підхопив Харлан. — Це і є істина.

Він навіть не міг сказати, звідки в нього з’явилася така певність, хоча сам дуже хотів, щоб так і було.

— Ні, ні, це ще не істина, — сказав Твісел. — Ніхто не збирається посилати Учня Купера в 24-е, щоб він там навчав Малансона.

— Я вам не вірю.

— Ти повинен мені повірити. Ти повинен зрозуміти всю важливість нашої справи. Я хочу, щоб ти посприяв нам у здійсненні нашого проекту. Бачиш, Харлане, становище набагато складніше, ніж ти собі уявляєш. Набагато, мій хлопчику. Коло майже замкнулось. Учень Брінзлі Шерідан Купер і є Віккор Малансон.

Харлан і гадки не мав, що Твісел зможе повідомити щось несподіване для нього. Як він помилявся!

— Малансон… Він… — розгублено пробурмотів Харлан.

Твісел докурив свою сигарету, дістав нову й сказав:

— Так, Малансон. Хочеш, я коротко розкажу тобі його біографію? Ось послухай. Малансон народився в 78-му Сторіччі, якийсь час провів у Вічності й помер у 24-му.

Своєю маленькою ручкою Твісел легенько взяв Харлана за лікоть, і на його зморшкуватому обличчі гнома ще ширше розпливлася незмінна усмішка.

— Ходімо, мій хлопчику. Біочас летить, і навіть нам він не підвладний. Сьогодні ми з тобою не належимо собі. Може, зайдімо до мого кабінету?

Твісел рушив до виходу, й Харлан, ще не встигнувши оговтатися, пішов слідом за ним. Він чвалав мов у тумані, не помічаючи як відчиняються перед ними двері, як рухаються під ними пандуси.

Харлан зіставляв щойно одержану інформацію з власними проблемами, із власними планами дій. Після хвилинної розгубленості до нього знову повернулася колишня упевненість. Зрештою, нічого ж не змінилося, хіба що зміцнилося його особливе становище у Вічності, зросла його цінність як фахівця, збільшилися шанси зустріти Нойс.

Нойс!

Побий його Час, вони не посміють і пальцем до неї доторкнутися! Вона для нього найдорожча людина в світі. Проти неї всі ідеали Вічності — пуста фантазія, вони не варті її мізинця.