Айзек Азімов - Кінець Вічності

Випадок другий: Б, пізніший індивід, бачить А, але А не бачить Б. Тут також не слід чекати серйозних наслідків, оскільки Б хоч і бачить, де перебуває А і що той робить, але першому ця ситуація вже знайома, він не дістає ніякої додаткової інформації. Нічого нового тут для нас немає.

Третя й четверта можливості полягають в тому, що А бачить Б, але Б не бачить А, і що А і Б бачать один одного. В кожній із цих можливостей найістотнішим є те, що А бачить Б. Чоловік на трохи давнішій стадії свого біологічного буття бачить себе пізнішого. Зазначимо, звідси він може зробити висновок, що доживе до віку Б. Він довідується, що йому доведеться робити ті самі дії в майбутньому, свідком яких він став. А людина, навіть незначною мірою обізнана зі своїм майбутнім, може діяти на основі одержаних знань і таким чином змінить це майбутнє. Звідси випливає, що Реальність повинна так змінитися, щоб їхня зустріч стала неможливою або принаймні щоб А не зміг побачити Б. А коли існуюча Реальність зникне і її не можна буде ніяк визначити, то, виходить, що А ніколи не зустрічався з Б. Аналогічно, за будь-якого парадоксу, пов’язаного з пересуванням у Часі, Реальність завжди змінюється, щоб уникнути самого парадоксу, і ми доходимо висновку, що у подорожах у Часі парадоксів немає і не може бути.

Сеннор, задоволений собою і своєю логікою, обвів усіх поглядом, але тут із-за столу встав Твісел.

— Не гаймо часу, джентльмени, — сказав він. І перш ніж Харлан устиг оговтатися, сніданок закінчився.

П’ятеро членів підкомісії попідводилися з-за столу й, киваючи головами, попрощалися з Харланом з виглядом людей, які задовольнили свою цікавість. Тільки Сеннор міцно потис йому на прощання руку й грубувато сказав:

— На все вам добре, юначе. Із змішаними почуттями Харлан дивився їм услід. Навіщо його запросили на сніданок? І головне, для чого було згадувати про чоловіка, який зустрів самого себе? Ніхто з них жодним словом не прохопився про Нойс. Невже вони зібралися тільки для того, щоб подивитися на нього? Оглянули його з голови до п’ят і залишили на Твіселів суд.

Твісел повернувся до столу, де не було вже ні їжі, ні посуду. Вони залишилися вдвох, і, ніби для того щоб підкреслити цю обставину, Твісел запалив нову сигарету.

— А тепер до роботи, Харлане, — сказав він. — У нас дуже багато справ.

Проте Харлан більше не хотів, не міг чекати.

— Перш ніж ми почнемо щось робити, я дещо маю вам сказати, — рішуче промовив він.

Твісел окинув його здивованим поглядом, примружив свої вицвілі очі й задумливо струсив попіл.

— Певна річ, ми поговоримо з тобою, коли ти цього хочеш, — сказав він, — але спершу сідай, сідай, хлопче.

Технік Ендрю Харлан не сів. Він походжав уздовж столу туди й сюди і рішуче вистрілював фразу за фразою, силкуючись не збитися на безладне бурмотіння. Старший Обчислювач Твісел ледь устигав повертати за ним свою голову, схожу на перестигле яблуко.

— Ось уже кілька тижнів, — провадив Харлан, — я переглядаю плівки з історії математики. Вивчаю книги з різних Реальностей 575-го. Реальності різні, а математика та сама. Послідовність її розвитку не змінюється, незважаючи на Зміни Реальностей. Змінюються тільки імена математиків; відкриття роблять різні люди, а наслідки… В усякому разі, мені вдалося помітити таку закономірність. Що ви на це скажете?

— Дивне заняття для Техніка, — похмуро проказав Твісел.

— Але ж я не простий Технік, — відповів Харлан, — і ви знаєте про це.

— Розповідайте далі, — сказав Твісел і глянув на годинник. Мимоволі він нервово крутив у пальцях сигарету.

— Ще в 24-му Сторіччі, — провадив далі Харлан, — жив чоловік на ім’я Віккор Малансон. Цей період належить до Первісної ери, як ви знаєте. Найбільше Малансон відомий тим, що він уперше відкрив Темпоральне Поле. Це означає, звичайно, що він заснував Вічність, оскільки Вічність — це всього-на-всього величезне Темпоральне Поле, де замкнено Час, не підвладний законам звичайного Часу.

— Ти все це проходив ще в школі, коли був Учнем, мій хлопчику.

— Але мені в школі не казали, що Віккор Малансон аж ніяк не міг одержати Темпорального Поля в 24-му Сторіччі. Тоді ніхто не міг його одержати. Для цього не було математичної бази. Не було на той час і фундаментальних рівнянь Лефевра, які могли бути виведені тільки після появи в 27-му Сторіччі досліджень Жана Вердьє.

Лише за однією ознакою можна було помітити глибокий подив Старшого Обчислювача Твісела: він випустив з руки сигарету. Навіть усмішку мов вітром здуло з його обличчя.