Владимир Бабула - Сигнали з Всесвіту

Старші діти мають прекрасно обладнані майстерні та лабораторії. Я був дуже здивований розвитком тутешніх дітей. Адже я все-таки пілот і навігатор, а за рівнем знань стою ненабагато вище за того дванадцятирічного хлопчиська, з яким мені довелось сьогодні говорити.

Кілька молодих ентузіастів організували астрономічний гурток і збираються в невеликій обсерваторії в куполі палацу. Вони мають досконалу апаратуру, виконують серйозні наукові спостереження. Деякі прилади мені абсолютно незнайомі. Я посоромився розпитувати, для чого вони, але тобі скажу: знову ж таки, я нічого не розумію!.. Я поступово звикаю до оточуючого; всі чудеса сприймаю як належне. Але буває, блисне думка про те, що все це — тільки сниться; що я ось-ось прокинусь і побачу мертву, зелену кригу печери, почую тоскне завивання хуртовини і далекий-далекий гуркіт “Латама”…”

Северсон писав так швидко, що його перо майже не відривалось від паперу.

Та ось він підвів голову і задивився в темне небо над містом.

Вогні, вогні, вогні… Неспокійними, мерехтливими відблисками вони лягають на прозорі хмарки, запинають легеньким серпанком безмежно далекі зорі. Пропливають небом численні кольорові ліхтарики незвичайних літаків.

“Тільки ти, Місяцю, вірний друже ще з часів мандрівок і нескінченними просторами крижаної Арктики, і лишився незмінним. Поясни хоч ти, що відбулось у світі, чому так змінилось усе довкола?”

Та срібний Місяць мовчав, загадково посміхаючись. А про те, що відбувалось на ньому, гість з минулого, звичайно, не мав ніякого уявлення.

До обсерваторії академіка Цагена на південному полюсі Місяця прилетіли гості з Землі. Серед них не тільки фахівці з радіоастрономії, а й мовознавці та астробіологи. Загадкові сигнали з Всесвіту зацікавили все людство.

На великій скелі поблизу обсерваторії вже змонтовано три велетенські радіотелескопи. Закінчено налагодження спеціальної електронно-обчислювальної машини. На столах розгорнуто стрічки з таємничими знаками. Але гостям не сидиться в приміщенні — незабаром почнеться затемнення Сонця.

Ще кілька хвилин, і місячний годинник покаже полудень.

Велике яскраве світило повільно підповзає до тонюсінького серпика Землі. Здається, ось-ось обидва небесні тіла зіткнуться і на весь Всесвіт прокотиться гуркіт космічної катастрофи…

Але ні, Сонце просто заповзає за велику темну кулю — кашу планету.

Яка чудесна картина!.. Серпик перетворився на розжарене, багряне кільце атмосфери Землі; його оточує сріблясто-зелене сяйво сонячної корони.

В цьому фантастичному освітленні і люди в скафандрах, і мереживні чаші радіотелескопів, і прямовисні гори здаються викуваними з міді. Феєричне видовище збуджує, від нього не можна відірвати очей, його зараз ретранслюють телевізійні станції всієї Землі. Але для працівники; обсерваторії воно вже стало звичним явищем. Ніхто й на мить не припиняє роботи.

— Товаришу Цаген, широкополосий радіорефлектор сигналів із Всесвіту не перехоплює, — доповідає відеофоном черговий спостерігач.

— Увімкніть рефлектор, що працює на півтораметровій хвилі, його монтування вже закінчене.

Цаген напружено стежить за цілим рядом екранів. На восьми з них — уривчасті хвилясті лілії, а на дев’ятому — невиразні смуги… Але ось вони набувають чіткості. Очі академіка перебігають на сусідній екран.

— Дивно, Аленко: на півтораметровій хвилі ми знову перехопили сигнали! Ідіть сюди, подивимось.

Смаглява дівчина сідає поруч Цагена.

— Надзвичайно! — вигукує вона збуджено. — Отже, планета системи Проксіма Центавра випромінює одночасно дві хвилі, і на кожній з них — інші сигнали!

— Так, безперечно, цілком інший код. Справа ще більш ускладнюється… — Цаген підбіг до відеофону і натиснув на кнопку. — Прошу, негайно з’єднайте мене з Всесвітньою Академією. Важливе повідомлення!

За хвилину він доповідає з телеграфною стислістю.

— Хвиля сто п’ятдесят сантиметрів — нові сигнали. Хвиля сто сімдесят вісім сантиметрів — подальші сигнали. Хвиля сто дев’яносто шість сантиметрів — знову інші сигнали… Висновок: планета Ікс в сузір’ї Центавра висилає: кілька різних за своїм характером програм. Про дальші дослідження повідомлю пізніше. Все.

Він вимкнув апарат і засміявся:

— Хай тепер сушать собі мозок, а я — не детектив. Астробіолог Алена Свозилова зосереджено подивилась на академіка: