Владимир Бабула - Сигнали з Всесвіту

Метро було справді чудесне. Комфортабельний сигароподібний вагон блискавично мчав від станції до станції, і кожна з них відзначалась своєрідністю планування, оригінальним архітектурним оздобленням.

Після десятихвилинної подорожі Северсон і Наташа вийшли з вагона і піднялись ескалатором на поверхню, просто у великий парк.

— Мені не подобається, Наташо, що ми обдурили власників метро, — раптом сказав Северсон напівжартома.

Наташа подивилась на нього спантеличено.

— Власне, нашу провину легко виправити… — Северсону стало прикро за свою нетактовність. — Коли будемо їхати назад, купіть по два квитки, от і все. Я в боргу не залишусь. Як тільки повернусь до Норвегії, розрахуюсь з вами за все…

— Ах, он у чому справа! — весело засміялась дівчина. — Ні, Северсон, я просто забула вам пояснити, що за транспорт у Москві не платять…

— Чому?

— Ну, бачите… — Наташа вдала з себе заклопотану. — Даруйте, я хочу насамперед дізнатись, які ваші побажання щодо плану сьогоднішньої прогулянки?

— Я хотів би оглянути місто, а також відвідати який-небудь палац. Але чи дозволять нам туди зайти?

— А чом би й ні? — здивувалась Наташа. — Це — звичайні житлові будинки.

— Тоді ходімте в отой… — сказав з погано прихованою недовірою Северсон. — Не заперечуєте?

— Прошу, прошу! — лукаво посміхнулась Наташа.

Северсон повернувся з прогулянки пізно ввечері. Зайшовши до кімнати, яка стала йому знайомою й рідною, він сів до вікна, підняв штору.

Просторе приміщення сповнилось присмерку, але не темряви: сюди проникало світло незліченних вогнів великого міста, вливалось зеленувате сяйво повного Місяця.

Северсон довго сидів не рухаючись. Сповнений вражень після пережитого дня, він все ще не міг осмислити побачене й почуте і водночас хотів назавжди зафіксувати в свідомості неповторне відчуття зустрічі з невідомим, чудесним; прагнув поділитись з кимось своїми думками.

Майже підсвідомо він пересів до столу, увімкнув світло і почав писати листа до свого друга в Норвегію, — до друга, який вже давним-давно постарівся й помер. Це був лист у минуле, лист в нікуди, але пробуджена від крижаного сну людина, звичайно, навіть не підозрювала про це.

“Дійсність перевищила всі мої сподівання, любий Альберт, і взагалі все, що людина може вимріяти. Люди тут, у Москві, живуть так розкішно, що їм можуть позаздрити навіть наші мільйонери.

Я відвідав один з палаців і, скажу тобі щиро, був просто приголомшений пишністю і красою будови. Тільки тепер я усвідомлюю, скільки це коштувало і яка висока має бути квартирна плата в такому будинку. А зі слів моєї милої провідниці, Наташі, це — “звичайний житловий будинок”, і так, мовляв, живуть у Москві всі. Скажу одверто: я нічого, нічого не розумію!

Ми з Наташею оглянули кілька квартир. Вони обставлені красиво й просто; меблі в них зручні, але чомусь дуже незвичні для мене. Одна з родин запропонувала нам пообідати.

Уяви собі, Альберт, в квартирах зовсім немає кухонь, їжу замовляють телевізефоном (я тобі вже писав, що це таке) на фабриці-кухні; страви доставляє спеціальний підйомник. Меню не обмежується ніяк, замовлення виконуються надзвичайно швидко.

Мене почастували “фірменою стравою”. На вигляд то було щось схоже на пудинг, а на смак — справжнісінький біфштекс. Та уяви собі мій подив, коли я дізнався, що в цьому “пудинговому біфштексі” немає ані шматочка м’яса!

Страву було виготовлено штучно: російські вчені вже синтезують білок. Чи ти хоч чув про це?

Як твердять тутешні лікарі, штучні страви корисніші й смачніші за звичайні, проте, як визнала Наташа, люди ще відчувають недовіру до синтезованої їжі, і дехто навіть не куштував її.

Як бачиш, я, технік, поткнувся тут у біологію. Скажу тобі одверто, що ця наука починає мене страшенно цікавити. Переді мною розкриваються просто-таки неймовірні речі. Але хай я не фахівець. Однак чому про досягнення росіян нічого не знають у Західній Європі? Я дивуюсь з цього і нетерпляче чекаю на твою відповідь. Пишу тобі вже шостого листа, а ти — мовчиш. Чи, може, мої листи конфіскує наша цензура, щоб приховати правду про Радянський Союз?..

Коли ми попрощались з гостинними господарями, то відвідали в тому ж будинку громадські заклади та місця розваг, фізкультурний зал, басейн, кінотеатр. Все це збудовано спеціально для мешканців палацу.

Тут добре потурбувались і про дітей. Є чудові ясла та дитячі садки; малята життєрадісні, красиві й здорові.