Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

– Мене змусили в це повірити.

– Ми це робимо. До речі, ця розмова цілковито особиста: крім нас, ніхто про це не дізнається, бо ніхто ніколи не спробує прочитати тебе без дозволу. Я навіть і не впевнений, що ми на це здатні. Навіть минулої ночі зв’язок був через свідомість Доун, не через твою.

– Що ж, це частково полегшує справу.

– Ну, повернімось до цього пізніше. Отже, я – «лише яйце» в цьому мистецтві; Старійшини – надзвичайні майстри. Вони встановили зі мною зв’язок попри мою волю, а потім вийняли все, що я бачив, чув, робив, відчував і ґрокав. Все це вилилося з мене і увійшло до складу їхніх постійних записів. Я не маю на увазі, що вони очистили мій розум від досвіду; вони просто «прокрутили плівку» чи, іншими словами, зробили собі копію. Але я відчув, коли це почалося, – і все це закінчилося ще до того, як я зміг зробити хоч щось, щоб це припинити. Тоді вони відпустили мене, перервали зв’язок; я не міг навіть протестувати.

– Що ж… Мені здається, що вони використали тебе, причому дуже підло.

– Не за їхніми стандартами. Не те, щоб я був проти, – навпаки: я був би радий допомогти, якби знав про це до того, як покинув Марс. Та вони не хотіли, щоб я знав; вони хотіли, щоб я дивився та ґрокав без втручання.

– Я збирався додати, – промовив Джубал, – що, коли ти зараз вільний від цього огидного втручання у твоє особисте життя, тоді в чому полягає шкода? Мені здається, що у тебе під рукою міг бути марсіанин впродовж усіх цих двох з половиною років – і це не зашкодило б тобі, хіба що привертало б до тебе зайву увагу.

Майк спокійно глянув на нього.

– Джубале, послухай, що я тобі розповім. Послухай все, що сталося.

Майк розповів йому про знищення втраченої П’ятої планети від Сонця, чиї руїни перетворилися на астероїди.

– Ну, Джубале?

– Це трохи нагадало мені міф про Потоп.

– Ні, Джубале. Ти не знаєш напевне, чи був той Потоп. Чи можемо ми бути впевнені у руйнуванні Помпеїв та Геркуланума?

– О, так. Це підтверджені історичні факти.

– Джубале, руйнування П’ятої планети Старійшинами з історичної точки зору точне не менше від виверження Везувію, – і це надзвичайно детально записано. Це не міф, а факт.

– Що ж, припустімо, що це дійсно так. Я так розумію, ти боїшся, що Старійшини з Марса вирішать так само вчинити і з цією планетою? Пробачиш мені, якщо я скажу, що мені в це досить важко повірити?

– Джубале, Старійшинам не обов’язково це робити. Потрібні лише певні основні знання з фізики про те, як створюється матерія, – і такий контроль, як той, що ти бачив, яким я користувався раніше і який використовую зараз. Просто необхідно спочатку ґрокнути, на що ти хочеш вплинути. Я можу зробити це без сторонньої допомоги, просто зараз. Скажімо, шматок біля ядра планети, діаметром у сотню миль – значно більший, ніж потрібно; але ми хочемо зробити це швидко й безболісно, щоб тільки задовольнити Джилл. Відчуваєш його розмір і місце розташування, потім обережно ґрокаєш, як він тримається купи…

Обличчя Майка стало геть порожнім, а коли він говорив, брови почали підніматися.

– Агов! – перебив його Гаршоу. – Припини! Я не знаю, що ти можеш, а що ні, – але точно не хочу, щоб ти це перевіряв.

Обличчя Людини з Марса стало нормальним.

– Я б ніколи не зробив цього. Для мене це було б неправильно – бо я людина.

– Але не для них?

– О, ні. Старійшини можуть ґрокнути це як красу. Не знаю. Мене вчили, як це робити, – але не за моїм бажанням. Джилл теж це може, – принаймні те, що їй вдалося сприйняти. Та вона ніколи цього не зробить: вона теж – людина, і це її планета. Сутність навчання, по-перше, у самоусвідомленні, а потім – у самоконтролі. До того часу, коли люди будуть фізично здатні знищити цю планету саме таким чином, замість використання таких брутальних речей, як атомні бомби, це стане неможливо: я з упевненістю ґрокаю, що у них не зможе виникнути таке бажання. І це знищує загрозу. Адже наші Старійшини не тиняються між людей так, як це відбувається на Марсі.

– Гм… Синку, тепер, коли я переконався в тому, що ти не з’їхав з глузду, дозволь дещо прояснити. Ти завжди говориш про цих Старійшин так буденно, як я говорю про сусідського собаку, – проте мені важко повірити у привидів. Як виглядають Старійшини?

– Ну, так само як інші марсіани… Якщо не зважати на те, що у зовнішності дорослих марсіан присутня більша різноманітність, аніж у нас.

– Тоді як ти знаєш, що це не звичайний дорослий марсіанин? Він проходить крізь стіни чи робить щось на зразок?