Леонид Сапожников: У нас в Кібертонії

— Любі дівчата! — заговорила Виборча Машина, зібравшись із думками. — Всі ви гарні, всі ви вродливі, але цього не досить. Синьйорина Кібертина мусить мати розум конструктора і серце феї. Вам доведеться скласти два екзамени — з розуму і з серця. Місяць тому кожна з вас одержала домашнє завдання — сконструювати розумну машину. Зараз ми побачимо, як ви з цим упоралися.

Професор Сурдинка махнув хустинкою, і з палацу вирвалася зграя механічних істот, які покотилися, поскакали, пошкутильгали килимовою доріжкою. Вибравшись на поміст, вони вишикувалися, порахувалися на «перший-другий» і тимчасово вимкнулися. Чого тут тільки не було: машина, що випалювала горщики, машина, що сідала тільки в свої сани, машина, яка, перш ніж відрізати, сім разів відмірювала. На лівому фланзі шеренги механізмів стояло щось маленьке, схоже на кіноапарат.

— Це чий такий? — щиро здивувався професор.

— Мій, — ступила наперед білява кандидатка, на ім'я Айя. — Його звати Покі — помічник кіноглядача. Якщо ви хочете, щоб фільм кінчався добром, а зло було покаране, наведіть Покі на екран і натисніть оцю кнопку. Зробіть собі такого помічника, — і ви ніколи не плакатимете в кіно.

— Тепер мені все ясно! — вигукнув професор Сурдинка. — Отже, це були витівки вашого Покі? Вчора я пішов із внучкою на ранковий сеанс, і що ж ви думаєте? — сіренький козлик розправився з цілою зграєю вовків! Увесь зал скакав з радощів гопки, а кіномеханік сам собі викликав швидку допомогу… Смію вас запевнити, колеги, що це справді чудесний апарат!

Мудреці щось занотували у своїх блокнотах, і механізми наввипередки побігли назад до палацу. Професорові асистенти в чорно-білих шапочках і таких же халатах викотили на поміст дерев'яного столика.

— Перед вами, — сказала Машина, — маленька квітка альпійських луків. Вона передчасно з'явилася на світ, дуже змерзла і напевно загине, якщо її не врятувати. А врятувати її може лише музика. Зіграйте для неї, мої любі розумні дівчата!

Перша кандидатка підійшла до столика і зняла з блідо-рожевої цяточки кришталевий ковпачок.

— Акордеон! — звеліла вона асистентам і заграла щось бадьоре, веселе, схоже на спортивний марш. «Вставай, розправ пелюстки — раз-два, три-чотири! Не гнутися, тримайся рівніше — вдих-видих, раз-два!..»

Вона грала все швидше, голосніше, владніше, але квітка навіть не поворухнулася, і кандидатка, високо піднявши голову, повернулася на своє місце.

Наступна дівчина попросила скрипку. Вона дуже жаліла нещасну маленьку квітку, таку хвору, таку самотню; дівчині так хотілося, щоб вона швидше одігрілася і росла в неї на балконі у гарному просторому ящику!

Третя кандидатка сіла за рояль. Її обурювала хирлявість альпійської квітки. «Май же ти мужність, бери приклад з лободи! Подивися на кропиву — вона нікому не дасть себе скривдити!»

Дівчата втішали квітку, підлещувалися до неї, наказували квітці, а вона лежала, змерзла й нежива, на грудці сирої землі… І раптом вона здригнулася, як здригаються з несподіванки люди, — це заспівала над нею чабанська сопілка. Про луки в горах, де ростуть такі ж, як вона, квіти. Про сонце, що грітиме з кожним днем усе тепліше. Про багато інших зрозумілих квітці речей. Люди, слухаючи гру Айї, починали вірити, що квітка виросте гарною і високою, і квітка сама починала в це вірити і розпрямлялася, підводилася на очах, а старі мудреці, затамувавши подих, слідкували за нею і, коли сопілка змовкла, полегшено зітхнули: «Житиме!»

Зійшли з помосту кандидатки, їхні місця зайняли юнаки. У професора Сурдинки затерпла рука, яку він підняв, вимагаючи тиші, а кібертонці все ще раділи. Навіть численне сімейство Невіртомущочуєш, яке сподівалося побачити провали та конфузи, порізало на частини зарані приготовлені транспаранти «Ай-я-яй» і склало «Айя! Айя! Айя!»

Нарешті майдан ущух, однак ненадовго. Кандидати скинули доміно, і всі побачили, що на помості стоїть — Тирляль! Овва, Тирляль! Всім відомий рудий Тирляль! Ну й комедія!

Машина щось говорила, але її ніхто не чув — усе потонуло в реготі саксофонів. А Тирляль зчепив великі обвітрені руки і дивився на сонце, — воно також сміялося, хоч саме також було руде.

Винаходи кандидатів займали так багато місця, що жюрі вирішило показати їх на екрані. Під дахом Весняного Палацу натягли біле полотнище, професор дав знак і демонстрація гігантів почалася. Показали машину, яка робила з мухи слона, і машину, що перетворювала слонів на мух. Показали механічну гору, яка йшла до Магомета. Було там кібернетичне чудо-юдо, нанівкит-напівспрут, передня половина якого, хоч і мала дуже розумний вигляд, зовсім нічого не робила, а задня, щоб привернути загальну увагу, калатала у мідні дзвони.