Леонид Сапожников: У нас в Кібертонії

Нарешті ведучий інженер подякував від імені учасників концерту за увагу і на екрані з'явився усміхнений диктор.

— Любі телеглядачі! — сказав він. — Сьогодні закінчуються повноваження почесних керівників нашої країни — Дона Кібертона і Синьйорини Кібертини. Цілий рік вони приймали закордонних послів, підписували важливі державні документи і взагалі грали першу скрипку в країні, подаючи приклад у великих і малих ділах. За стародавньою кібертонською традицією Великий Весняний Маскарад почнеться з виборів нового Дона і нової Синьйорини. Хай живе Маскарад! Усі на вибори!

Наче прорвавши греблю, ринули в напрямку Центрального майдану потоки дивовижних масок. Крокували Циркулі, топали Турецькі Барабани, дріботіла розмаїта Комашня. Довжелезна Стонога весь час плутала ноги, — це був відомий своєю неорганізованістю третій «Б» клас.

Посеред майдану квітами в горщиках обгороджено чотирикутний простір, — там на дерев'яному помості височить пофарбована в біле й чорне Виборча Машина. Поряд під голубим сукном стоїть стіл жюрі, до якого від парадних дверей Весняного Палацу через увесь майдан прослалася килимова доріжка. Кібермаг розпродував останні маски, оповісник, стоячи коло входу на табуреті, закликав покупців:

З протилежного боку майдану приліпився біля ніжки будинку-рояля чорний брезентовий балаган; кібертонці з цікавістю й зачудуванням читали рекламний напис:

Лише у нас!

Лише сьогодні!!

Лише один сеанс!!!

Ви одержите незабутній нервовий струс у Галереї Жахів Грауена.

Квитки продавав сам пан Грауен, високий чоловік з обличчям мерця. Він розтягував тонкі бліді губи в усмішці, та від цього людям робилося ще страшніше, і вони переступали з ноги на ногу, не наважувалися підступити до каси. Врешті ризикнув закутий у лати лицар; він відсалютував юрбі мечем і зник за чорними дверима. В надвір'ї стало тихо-тихо, всередині теж було, як у могилі. Раптом з балагана почувся короткий зойк, і щось упало, брязнувши, як відро. Глядачі відсахнулися, два здоровенні служники — Товстун і Червонопикий — виволокли зомлілого лицаря. Прибігли санітари, роздерли плескачками панцир і зробили укол.

— Більше ніхто не хоче? — оскірився Грауен, і в цю мить, полохаючи роззяв лютим собачим гавканням, до балагана під'їхав автомобіль. Чоловік без маски, весь у чорному, хрьопнув за собою дверцятами і купив квиток. Кібертонці закліпали очима. Не може бути! Чоловік зайшов у балаган і пробув там кілька хвилин, а люди заціпеніло стояли, доки він знову не з'явився на порозі. Сумнівів більше не було: це Тракатан. Витягнуте підборіддя, запалий рот, близько поставлені, з недобрим блиском очі… Доктор тьма-пітьматичних наук підійшов до власника балагана, потис йому руку і щось прошепотів у велике в'яле вухо; Грауен кивнув і наказав помічникам замкнути двері. Всі четверо сіли в машину Тракатана і поїхали, залишаючи по собі легкий запах бензину. Він швидко розвіявся, і кібертонці примусили себе повірити, що все це привиділось, — адже нікому не хочеться у свято думати про дивні та неприємні речі.

Рівно о дванадцятій розчинилися двері Весняного Палацу, і звідти під звуки фанфар вийшла процесія. Попереду виступали Дон Кібертон зі шпагою та Синьйорина Кібертина, голову якої прикрашала корона з радіоламп. За ними простували члени жюрі у масках стародавніх мудреців, а далі в простих чорних доміно йшли кандидати й кандидатки. Незважаючи на маску, кібертонці одразу впізнали професора Сурдинку. Його видавав великий грубезний портфель, як завжди, напхом напханий паперами та льодяниками. Льодяниками професор охоче пригощав дітлахів, але всі знали, що, коли ніхто не бачить, він охоче ласує ними сам. Дон, Синьйорина і мудреці розсілися за столом жюрі, доміно спішилися біля помосту. Професор Сурдинка витяг з однієї кишені папірця з нотами, з другої — губну гармоньку і виконав перед мікрофоном коротке музичне вітання. Майдан відповів ударами в тулумбаси.

Першими на поміст запросили кандидаток. За сигналом професора вони скинули свої доміно, і по майдану розлігся — до-ре-мі-фа-соль-ля-сі! — мідноголосий гул захоплення. Це були найгарніші дівчата країни або ті, що вважали себе найгарнішими; одна за одною підходили вони до Машини і з усміхом зазирали в її уважні зелені очі.