Леонид Сапожников: У нас в Кібертонії

— Пісенник, пісенник! — в унісон завели їхні супротивники.

— Цитьте! — гримнула машина нелюдським голосом. — Концерт будете влаштовувати в іншому місці.

Принишклі кібертонці вийшли на вулицю. Останні слова ворожки не давали їм спокою. Концерт… А що, коли й справді влаштувати концерт? На схилах гори Екстремум?! Для Тракатана! І ось вони мчать підстрибом бруківкою, окрилені новою ідеєю: «Найкращий дарунок — концерт! Найкращий дарунок — концерт!»

Того ж вечора вся Кібертонія оточила віллу Тракатана: від підніжжя гори до її середини вишикувався рядами хор; по один бік будинку виблискувала мідь духових інструментів, по другий натяглися, як жили, струни смичкових.

Головного капельмейстера прив'язали за поли фрака до верхнього щабля висувної пожежної драбини; він почував себе не зовсім затишно, зате його всі бачили. Ось капельмейстер обережно, щоб не втратити рівноваги, змахнув руками, і почалося! Гримнув хор, ухнули пузаті труби, звелися враз смички. Риба в океані кинулася від берегів, птахи ховалися в хмарах. Їм здавалося, що здійнялась буря — така це була музика. Вона накочувалася хвиля за хвилею на камінь і залізобетон, і шибки в потрійних рамах дзеленчали від неї, як од вітру. Старий пастух високо в горах спрагло ловив звуки, що долітали з долини, а потім квапливо погнав униз своє стадо, бо хто таке чув, не міг ні на хвилину лишатися сам. «Іди до людей, простягни до них руки, — кликала музика. — Відчини двері, відкрий серце, будь простий і чистий, як поле, як ліс!»

Стихла музика, опустив руки втомленні капельмейстер, а в Тракатановім домі не гойднулися навіть штори. Кібертонці мовчки і пригнічено складали свої інструменти, і цієї миті з дірки в нижньому кутку воріт виповзла черепаха. У щелепах вона тримала аркуш паперу. На бланку з особистим гербом Тракатана (змія, що оповила Місяць) чітким каліграфічним почерком було написано:

Люб'язні!

Настійливо рекомендую задля ваших же інтересів раз і назавжди припинити ці неподобства. Якщо в моїй лабораторії шум перевищить півтора децибела, нарікайте на себе.

Тракатан.

Всю зиму кібертонці ходили навшпиньках. Мотоциклістів попересаджували на велосипеди, левові в зоопарку зшили звуконепроникний намордник. У кінотеатрах показували німі кінофільми, гучномовці на майданах щось собі нашіптували, на хокей пускали тільки тих, хто набрав у рот води.

Перші порушили новий порядок граки. Нічого не підозрюючи, вони влаштували такий гармидер, що люди мимохіть почали всміхатися, потяглися до припалих пилом інструментів, і через короткий час колишня, непосидюща Кібертонія закружляла, заспівала, заграла під березневим сонцем.

А далі вже було не до Тракатана з його погрозами. Наближався День Великого Маскараду, і треба було залагодити безліч важливих справ.

Найгірше в цю передсвяткову пору почували себе школярі. Кібернетичні вчителі були зовсім не чутливі до розпуклих бруньок, до весняного вітерця, а футбольний м'яч для них був тільки сферою певного радіуса. Вирізнявся серед інших хіба що викладач кулінарії Кекс-25, який, крім зору та слуху, мав ще й нюх. Він був запрограмований на запах пригорілої їжі, але його хвилювали і квітневі аромати. Якось шибеники-школярі принесли на урок букет фіалок, і Дідусь Кекс, замість того, щоб проходити з класом борщ по-флейтськи, заглибився у вивчення незнайомих пахощів. І здавалося йому, що ось пін зараз вийде на вулицю і почне разом з дітлахами пускати кораблики у теплих калюжах. Коли Кекс отямився, клас був порожній.

Шибайголови не марнували часу. Насамперед помчали на пристань — дивитися, як вивантажують з іноземного корабля великі дерев'яні ящики з таємничими написами. «Пан Грауен, — зуміли перекласти хлоп'ята. — Галерея Жахів». І ще: «Не відкривати — боїться світла». З пристані вся ватага рушила до Тирляля, але дверцята його чудової голуб'ятні були зачинені. «Працює! — чомусь пошепки сказала Тирлялева мати, що саме йшла дворищем до крамниці. — День і ніч над книгами сидить!..»

Оце вже була новина! Тирляль, рудий Тирляль, який десять років ухилявся від навчання і викидав коники вчителям, раптом сидить над книжками? За власним бажанням?! Хлопці так розгубилися, що повернули до школи, хоч до наступного уроку лишалося ще півгодини.

1 ось настав день, коли з бруньок вилупилися перші листочки — маленькі, безпорадні, схожі на новонароджених курчат. Зранку люди сиділи біля телевізорів — чекали Сигналу. А його все не було, йшов концерт машинної самодіяльності; спочатку один електронний мозок жонглював кульками й роликами, потім інший монотонно читав вірші власного письма.