Леонид Сапожников - У нас в Кібертонії

— Тракатанові кінець! — радісно заявив він і люб'язно віддав свого великого пістолета професорові Сурдинці.

— Ви знаєте, колеги, — сумно сказав професор, — я навіть не можу уявити собі розмірів тварини, що наступила на вухо цій людині. Ох, що я кажу! — раптом почервонів він. — Даруйте на слові, люба Синьйорино…

Чи варто говорити, що вся Кібертонія вийшла зустрічати своїх розвідників. Правда, ніхто не може напевно сказати, який вигляд вони мали, коли сходили на берег. Сльози радості — найсвітліші сльози, та все одно крізь них майже нічого не видно.

Вже через тиждень газета «Вечірній Кібер» почала друкувати науково-пригодницьку поему П. Ломби «Шорхання острова Тіней». Кібертонці так зачитувалися нею, що мало не проґавили Перший Сніг. Він падав м'яко і щедро, наче вибачався за спізнення, а по вулицях, мов барвисте колесо, котилася весела, безтурботна музика.

Свята мають один великий недолік: вони кінчаються. Як тільки радість з приводу перемоги і снігу трохи вляглася, кібертонці повернулися до буденних, але необхідних справ. Професор Сурдинка сів писати статтю про автомати. Дон і Синьйорина прийняли посла заморської держави. Невіртомущочуєш взявся читати дроботам популярні лекції, в яких доводив, що Творець — то вигадка, і що дробот походить од відбійного молотка. Румб Тромбон одержав замість «Мелодії бур» новеньке буксирне судно, на якому раз на місяць вирушає в північні моря по айсберги. Коли він повертається з плавання, його зустрічають дроботи й діти. Дроботи оточують крижану гору, і не встигає вона отямитись, як потрапляє в ящики до морозивників, що продають найсмачніше в світі кібертонське ескімо. Втім, якщо бути зовсім відвертим, у ящики потрапляє не вся гора. Чимало прозорих крижинок дістається дітлахам, що мають із дроботами найкращі стосунки.

Товстун і Червонопикий якийсь час працювали масовиками-вигадниками, а потім сіли на іноземний пароплав і поїхали до себе на батьківщину. Прощаючись із кібертонцями, вони гірко плакали й казали, що гра в ладусі справила на них незабутнє враження.

Важче було з Грауеном. Його довелося судити. Колишній власник балагана запевняв, що він як діяч мистецтв завжди був за дружбу з кібертонцями і якщо чимось завинив, то не з власної волі, а через Тракатана. Він горів бажанням спокутувати свою провину чесною працею і просив, щоб його призначили водієм дирижабля. Суд вирішив, що Грауен, як людина з вищою освітою, повинен займатися науково-дослідною роботою. Йому запропонували спуститися у батисфері на глибину й там писати дисертацію про життя і звички акул, а на дозвіллі займатися музичною самоосвітою. Грауену довелося погодитись. За музичний інструмент він обрав гребінець, посилаючись на те, що місця в батисфері мало, а гребінець йому однаково потрібний. Одного чудового дня Грауена урочисто посадовили у скляну кулю і, вибравши неподалік від берега глибоку місцину, спустили під воду. Через двійко днів Грауен зателефонував, що дисертація робиться повним ходом і в музиці він також має великі зрушення.

«Ретельність треба заохочувати», — вирішили кібертонці і запропонували Грауенові зіграти щось по радіо.

У призначений час вся країна ввімкнула радіоприймачі, але з репродукторів почулися такі бридкі звуки, що на підвіконнях зів'яли кактуси, а в холодильниках скисло молоко. Кібертонці припинили трансляцію і кілька днів приходили до тями. Коли вони нарешті подзвонили Грауену, батисфера не відповідала. І тоді стурбовані кібертонці вдалися по допомогу до іноземного водолаза.

Водолаз мав прізвище Буль, одначе він добре знав своє діло і вже через півгодини повідомив кібертонців, що на кінці троса нічого немає. Чи то його перекусила акула, чи Грауен умудрився порвати його сам — одне слово батисфера пропала безвісти. Довгий час кібертонці розпитували приїжджих моряків, чи не траплялася їм в океані велика скляна куля, але ті лише знизували широкими плечима і вирушали до портової таверни. Там за пляшкою славетного «Кіберне» вони розповідали одне одному неймовірно захоплюючі історії і, до речі, скаржилися на те, що ночами у відкритому морі нерідко можна чути огидні звуки, від яких людину нудить, ніби вона наковталася прісної води.

Так закінчилася ця дивовижна бувальщина, яку люди без музичного слуху можуть вважати казкою.