Леонид Сапожников - У нас в Кібертонії

— Сім-дріб-Сім! — вигукнув Невірко.

Дробот зі скрипом повернув до нього голову.

— Сім-дріб-Сім, вас хочуть стратити!

Очі-об'єктиви незворушні.

— Послухайте, вам нічого втрачати! Встаньте, розбийте грати, ходіть за нами!

— Я підкоряюся лише Творцеві, — глухо відповів Сім-дріб-Сім.

— Але зрозумійте, цей самий Творець пошле вас сьогодні під прес!

— Умирає тільки метал, — завчено вимовив дробот, — а відданість Творцеві безсмертна.

— То якого ж ти дідька повертався не в той бік! — втратив рівновагу розвідник.

Сім-дріб-Сім тупо мовчав.

— Ваша дискусія, колего, здається мені безплідною, — зупинив Невірка професор. — Ви не уявляєте, як важко переконати мозок, керований по радіо. Навіть усім нам, а нас тут четверо…

— Неправда! — зненацька вихопився дробот. — Вас тут лише троє.

— Як вам це подобається?! — вигукнув Сурдинка. — Вперше чую таку арифметику!

— Вас тут лише троє! — вперто повторив дробот.

Професор стривожено підняв свічку: от Синьйорина, а поряд з нею Дон, він спирається на нерозлучну шпагу…

— Троє, троє, троє, — все тихіше бубонів автомат, доки врешті не затих зовсім.

— Даруйте, Доне, — сказав професор, — але, по-моєму, він не брав до уваги саме вас. Дуже можливо, що його збила з пантелику ваша шпага.

— Не розумію, — чесно зізнався Тирляль.

— Позичте її мені, — запропонував Сурдинка, — і тоді вам усе стане ясно.

Перегодом Сурдинка, спираючись на шпагу, як на третю ногу, наблизився до Тракатанових дверей. Дроботи вичікувально дивилися на нього. «Лівою, середньою, правою! Лівою, середньою, правою! — командував сам собі професор. — Якщо експеримент пройде вдало, треба буде написати статтю «Про деякі особливості розпізнавання зорових образів детермінованими автоматами»…

Коли професор взявся за ручку дверей, дроботи стрепенулися. Сурдинка відчув, як від них пашить жаром: очевидно, їхні логічні пристрої працювали на повну потужність.

— Даруйте турботу, — делікатно прошепотів Сурдинка і тихо переступив поріг.

Запалюючи сірника за сірником, професор відшукав Тракатанову спальню. Доктор тьма-пітьматичних наук люто сопів серед велетенського ліжка. На нічному столику тьмяно поблискувала коробочка завбільшки з портсигар. Сурдинка сховав її в кишеню і мерщій подався до виходу. Спохвату він забув про шпагу і тримав її під пахвою, але дроботи навіть не глянули в його бік: їх цікавили лише ті, хто заходив. Але за рогом на професора накинулися зразу троє: Айя, Тирляль і Невірко.

— Годі, годі, ви не на іменинах! — поблажливо бурчав професор, вивільняючись з їхніх обіймів. — Передавач у нас, та це тільки половина справи. Давайте глянемо, що там у ньому всередині.

Він зняв покришку, попросив Айю наблизити свічку і здивовано сказав:

— Оце так штука!..

— Що там, професоре? — стривожилися розвідники.

— Ой, не можу! Ви тільки гляньте на цю схему: це ж друкувалося в журналі «Малюк-самоук» два роки тому!

Якийсь час ніхто не міг вимовити й слова — усі здригалися від беззвучного реготу, та так, що погасла свічка.

— Я завжди казав, що Тракатан лжевчений, — здобувся нарешті професор Сурдинка, витираючи сльози. — Колего Невіртомущочуєш, у мене в портфелі має бути паяльник. Ви не знаєте, де його тут можна ввімкнути?

Доктор тьма-пітьматичних наук прокинувся в чудовому настрої. Ранок був вогкий і похмурий, над островом пливли мишачого кольору хмари.

Тракатан одягся у все чорне і взяв зі столика радіопередавач. Металева коробочка здалася йому теплою.

— Диво, — мовив Тракатан і натиснув кілька кнопок. Не минуло й хвилини, як під вікнами вишикувалися готові до походу дроботи. Вони тричі відсалютували молотами, і в кімнаті тричі стало темно.

На столі заблимав телефон. Тракатан насупився: Головний Нашіптувач уперше насмілився турбувати його до сніданку.

— Ваша Логічна Бездоганність, — боязко прошепотіла трубка, — суб'єкт і його штуковина кудись зникли!

— Ви п'яні чи хворі? — холодно спитав Тракатан. — Ви розумієте, що говорите?

— Ваша Логічна Бездоганність! — вискнув Грауен. — Товстун, Червонопикий і персонально я обшукали в цьому домі кожен закапелок. Як це ви учора логічно довели, втекти суб'єктові було зовсім неможливо, але дурний суб'єкт не мап ніякої логіки, і тому втік!

— Далеко не втече! — зловісно примружився Тракатан. — Приготуйте йому, Грауене, гарну зустріч!..

Він кинув трубку і різко заклацав кнопками передавача. Зараз дроботи прочешуть ліс, обнишпорять гори, добудуть суб'єкта з-під землі! Через якихось сімнадцять хвилин операцію буде закінчено. За цей час він устигне випити свою вранішню каву.