Глеб Голубев - Вогонь-охоронець

Вони було погналися за мною, але невдовзі відстали. Тоді я звернув із стежки й заліг під кущем ялівцю.

Ніч була така тепла, духмяна, так яскраво сяяли зорі, що я досить довго лежав під своїм кущем і бездумно стежив за променем маяка, який рівномірно описував кола в небі над моєю головою. Можливо, я навіть задрімав ненароком, бо коли повернувся до табору, всі вже спали.

Я нишком пробрався в куток двору і примостився на кошмі поруч з Олексою.

Він не спав і відразу намертво стис мені горло.

— Здаюсь! — прохрипів я, покірно здіймаючи руки. — І визнаю, що давно не чув таких цікавих казок. А яка витонченість деталей: кішки, мишки, дерев'яний совочок, недбало кинутий біля вогнища… Тобі історичні романи писати б, а не ритися, як кріт, у землі, закопуючи свій талант.

— Іди ти к бісу, базіка нещасний! — ображено сказав він. — Думаєш, усе це казочки, гра фантазії. А я кладу голову на плаху, що тієї ночі все саме так і було.

— Звичайно. І головне, як зручно вигадувати: спробуй перевір, що справді сталося тієї чарівної ночі дві тисячі років тому!

— А коли я тобі доведу достовірність кожної деталі?

— Ану. Почни хоч би з того, що це була справді ніч і до того ж неодмінно серпнева.

— Дуже просто. Хто ж, по-твоєму, зненацька нападатиме вдень на укріплену фортецю? Звичайно, це сталося вночі, коли всі, окрім варти, спали.

— Гаразд, а чому серпнева?

— Бо серед обгорілих залишків одного будинку ми знайшли скелет корови. А в її шлунку — насіння кавуна, травинки і навіть ціла неперетравлена квітка. Такі й зараз ростуть на гірських схилах саме в кінці літа, в серпні.

Це вже зацікавлювало, і я присунувся ближче.

— А історія з втомленою жінкою?

— Теж не вигадана. Серед уламків ступки ми знайшли обгорілі пшеничні зерна. І совок насправді лежав неподалік від залишків вогнища. Значить, його напевно тут кинули, не прибравши на місце. І викінчений щит знайшли в руїнах майстерні зброяра, а килимову доріжку — під уламками будинку.

— Так, — замислено і спроквола мовив я. — Виходить усе цілком логічно, хоч і скидається на оповідання проникливого Шерлока Холмса.

— А що ж, він, гадаєш, свої припущення із стелі брав? Звичайний дедуктивний метод. [5] Спосіб дослідження, коли із загальних положень логічно виводять часткові.

І знаєте, що в кінці розмови сказав мені цей божевільний, солодко потягуючись:

— От коли б можна було перенести звідси сучасні будинки, всі ці халупки і санаторії! Отоді б ми покопались!..

— Спи, фанатику, — відповів йому я.

Спробуй засни, коли думки так і скачуть у голові. Чудний Мишко! Продемонстрував йому звичайнісінький приклад відновлення картини минулого за елементарними археологічними знахідками, і йому це здається мало не дивом. А нам завжди доводиться ось так, за крихтами бачити істину. Обвуглені зерна, черепки посуду, дитяча іграшка, ненароком загублена тисячі років тому… Хіба тут можна обійтися без фантазії чи без тверезої залізної логіки?

А от коли немає ніякої опори, ніяких знахідок, за котрі можна було б учепитися, що тоді? Легко відновити навіть детально загибель міста. Та чому воно врешті стало Уранополісом? Хто мені пояснить?

А вранці ми натрапили ще на одну таємницю.

Днів за два до цього я перекинув більшість своїх хлопців на розкопування споруди, що за моїми припущеннями була храмом. Звичайно, від нього нічого не збереглось, крім фундаменту. Проте уцілілі в землі бази п'яти колон перед фасадом — доказ того, що будівля, очевидно, мала певне громадське значення і служила для героїзації чи обожнювання. Про будову храмових споруд у грецьких містах Криму відомо поки що небагато, ось чому я й вирішив приділити особливу увагу саме цьому об'єкту.

Я попередив усіх про надзвичайне значення роботи, а сам уважно стежив за ходом розкопок на кожній з трьох ділянок, вибраних так, щоб розкрити зразу якомога більшу площу. Хоч храм, безсумнівно, був геть пограбований тієї трагічної ночі, і, напевно, згорів дотла, можливо, думав я, вдасться знайти якийсь уцілілий посуд чи навіть уламки статуй, якими звичайно прикрашали такі приміщення.

Поки що мої сподівання не справдились. Виростали гори перемішаної з попелом, просіяної крізь густі сита землі, та, крім будівельного сміття і зовсім безформних головешок, нічого цікавого не траплялось. Щоправда, обпалені уламки соленів — це у греків так називали великі листи черепиці — підтверджували, що споруда була багатою й гарною.