Глеб Голубев - Вогонь-охоронець

— Тю, ти живий-здоровий! — сказав він. — А я вже зрадів, думав, тебе завалило ненароком. Давно цього слід було ждати з твоєю одержимістю,

— Що ви знайшли, Олексію Миколайовичу? — перебила його Тамара.

Що я знайшов? Я цього ще й сам не знав. Обережно тримаючи на долоні знахідку, я з допомогою простягнутих до мене рук виліз із ями. Хтось швиденько розіслав на землі носову хустину, я поклав знахідку на неї й тільки тепер почав її уважно розглядати.

Так, безперечно, шматок шкіри, згорнутий в трубку і зверху дуже обгорілий. Мабуть, зразу був засипаний землею і тому не згорів увесь.

Але всередині є ще щось…

Обережно, двома пінцетами, почав я розкручувати згорток. Всередині містилися дві вузькі дерев'яні планки, скріплені між собою під тупим кутом так, що вийшла немовби рогатка. Шкіру було пришито до цих планок міцними волячими жилами.

Що це могло бути? Кінці планок, що розходилися, обламані. Може, якась частина храмової прикраси чи посуду для богослужінь?

Здогадки посипалися з усіх боків і, як завжди, найфантастичніші:

— Деталь фриза?

— А може, шматок драпіровки?

— Може, маска, яку одягав жрець?

— Таке! Що ж він, шаманом був, чи що?

— А може, це уламок іграшки? — нерішуче сказав Алик.

— Якої іграшки?

Алик зніяковів і так почервонів, що навіть загар не міг цього приховати.

— Ну, чого ти соромишся? — підбадьорив я. — Здогад, у всякому разі, більш вірогідний, ніж домисли про маски чи архітектурні деталі. Іграшки цілком могли бути в храмі як дарунки дітей, котрі одужали. Відомий випадок, коли хлопчик, на ім'я Євфан, приніс в дар Асклепію за успішне лікування найдорожче, що в нього було, — десять кісточок для гри в гилки…

— Та ну! Хіба й тоді вже грали в гилки?

— Звичайно, Мишко. Про цей дарунок зберігся запис на стіні храму Асклепія в Епідаврі. Так що Аликів здогад може бути цілком правильним.

— Ні, Олексію Миколайовичу, я зморозив дурницю, — захитав головою Алик. — Це я зопалу. Схожість вже надто велика…

— З чим?

— Що ти мнешся? Почав, так кажи! — напали па бідолаху з усіх боків.

— Та розумієте, я в дитинстві авіамоделізмом захоплювався… — Він знову замовк, червоніючи.

— І що ти хочеш сказати?

— Мені здалося, ніби це схоже на модель літака… На частину крила…

Ой, скільки тут було сміху. Але всіх перекрив своїм гучним голосом Мишко.

— Тихо, діти! — закричав він. — Це ж сенсація, найвидатніше відкриття нашого століття! Треба бігти на телеграф: «Знайдено рештки крил Ікара. Деталі поштою…» Або краще так: «Виявлено сліди діяльності юних авіамоделістів першого століття до нашої ери…»

Треба заступитися за бідолашного Алика і швидше втихомирити Мишка.

— Слухай, а ти даремно насміхаєшся над технічними знаннями стародавніх, — сказав я. — Тут ще може бути немало гідних подиву відкриттів для вашого брата скептика-інженера. Чув ти, наприклад, про знамениту знахідку біля острова Антикітеру?

— Біля якого острова? Не перебивай ти мене, будь ласка, цими старогрецькими назвами. І, пардон, що там було знайдено — діючу модель атомної бомби?

— Ні, чудово діючий обчислювальний механізм, звичайно, не електронний, як у вас тепер, але не менш ефективний як на той час.

— Цікаво! Коли можна — детальніше, маестро.

— Ну, лекцію читати я не збираюсь, не бійся. Скажу коротко: до цієї знахідки вважалось, ніби стародавні греки мали великі успіхи в галузі чистої математики, але механіка в них не досягла особливого

розквіту. І раптом на початку нинішнього століття ловці губок знаходять на дні моря біля острова Антикітеру прилад, який показував річний рух Сонця в зодіаці, точний час сходу і заходу найяскравіших зірок і найважливіших для орієнтування сузір'їв у різні пори року. Крім того, були особливі покажчики основних фаз Місяця, часу заходу й сходу всіх планет, відомих грецьким астрономам, — Меркурія, Венери, Марса, Юпітера й Сатурна, ба навіть схеми їх руху по небосхилу.

— І скільки ж будинків він займав на дні моря, цей чудо-прилад? — усе ще впирався Мишко, хоч уже з явною цікавістю.

— В тім-то й річ, що прилад портативний, не більший від сучасного настільного годинника.

— А коли його створили? — спитав Алик.

— Корабель, на якому був прилад, зазнав аварії десь у першій половині першого століття до нашої ери, зараз точно не пам'ятаю. Можна довідатись з опису знахідки.

— А ти навіть опис маєш?

— Звичайно. Чи ти думаєш, що я все це теж вигадав? Треба пошукати увечері. Здається, навіть журнал у мене є з собою. Там і детальний опис, і схема, кілька фотознімків…