Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

Вона поставила на стіл яйця і бекон і швидше вигукнула, ніж сказала:

– Ваш обід, сер.

– Спасибі, – мовив він і не ворушився, поки вона зачиняла двері. Потім повернувся і швидко підійшов до столу.

Вона пішла до кухні і чула, що якийсь звук повторюється через рівні проміжки часу. Черк, черк, черк, ніби ложкою швидко крутили в мисці.

– От же ж ця дівчина! – промовила вона. – Знову вона бариться!

І, взявшися до розмішування гірчиці, вона присоромила Міллі за її повільність. Вона приготувала яйця з беконом, накрила на стіл, зробила все, а Міллі (правдива помічниця!) весь цей час поралася з гірчицею. І новий гість хоче зупинитися у них! Місіс Голл наповнила гірчичницю і, з деякою пихою поставивши її на чорну тацю з золотим обводом, понесла до вітальні.

Вона постукала й увійшла. Увійшовши, вона помітила, що гість зробив якийсь швидкий рух, і встигла побачити, як щось біле зникає під столом. Здавалося б, гість збирав щось із підлоги. Вона поставила гірчицю на стіл, а потім помітила, що пальто і капелюх знято й покладено на стілець біля каміна, а пара мокрих чоботів загрожують іржею його чавунній решітці. Вона рішуче підішла до речей.

– Вважаю, тепер я можу їх висушити, – сказала вона тоном, що не терпить відмови.

– Залиште капелюх, – сказав гість приглушеним голосом, і, обернувшись, вона побачила, як він підвів голову, сидів і дивився на неї.

Мить вона стояла, втупившись у нього, надто здивована, щоб говорити.

Він тримав білу ганчірку – це була серветка, яку він привіз з собою, – біля нижньої частини обличчя, так що його рот і щелепи були повністю сховані, що і стало причиною його приглушеного голосу. Але не це вразило місіс Голл. Справа була в тому, що все чоло над синіми окулярами було вкрите одним кінцем білої пов’язки, а інший був заткнутий за вухо, і обличчя лишалося закритим, за винятком гострого рожевого носа. Це був яскравий, рожевий ніс, і блищав він так само, як спочатку. Гість був одягнений у темно-коричневу оксамитову куртку з чорною лляною підкладкою і високим, до підборіддя, коміром. Густе чорне волосся вибивалося пасмами з-під бинтів і надавало йому дуже дивного вигляду. Ця голова з приглушеним голосом і забинтованим обличчям була так не схожа на все, досі бачене місіс Голл, що вона на мить завмерла від подиву.

Він не знімав серветку, тримав її, як вона тепер бачила, коричневою рукавичкою і дивився на неї крізь сині окуляри.

– Залиште капелюх, – сказав він дуже виразно крізь білу тканину.

Її нерви не витримували. Вона знову поклала капелюх на стілець біля вогню.

– Я не знаю, сер, – почала вона, – що… – І вона зніяковіла.

– Дякую, – сухо відгукнувся він, переводячи погляд з неї на двері і потім знову на неї.

– Я їх добре просушу, сер, – сказала вона і винесла його речі з кімнати.

Місіс Голл глянула на його забинтовану голову – сині окуляри дивилися, як вона йде, але серветка досі затуляла обличчя. Вона трохи тремтіла, коли зачиняла за собою двері, і її обличчя красномовно виражало її здивування.

– Я ніколи… – прошепотіла вона. – Буває ж!

Вона тихенько пішла на кухню і була надто занепокоєна, щоб запитати Міллі, з чим та возиться тепер.

Гість сидів і слухав звук її кроків. Він глянув у вікно, перш ніж зняв серветку, і знов почав трапезу. Він проковтнув шматок, підозріло поглянув у вікно, проковтнув іще шматок, підвівся і з серветкою в руці пройшовся по кімнаті та опустив штору до білого мусліну на нижніх шибках. Кімната поринула в сутінки.

Покінчивши з цим, він повернувся з полегкістю за стіл і взявся до страви.

– Бідолаха, з ним стався нещасний випадок, або він переніс операцію, або щось іще, говорила тим часом місіс Голл. – Як налякали мене його бинти, будьте впевнені!

Вона поклала в пічку ще трохи вугілля і розвісила одяг незнайомця на спеціальній підставці, щоб висушити.

– І окуляри! Він більше скидався на водолаза, ніж на звичайну людину!

Вона повісила на підставку і його кашне.

– І тримав серветку біля рота весь час. Говорив крізь неї! Мабуть, йому дуже боляче… може бути.

Вона обернулася, як людина, котра раптом щось пригадала.

– Благослови Боже! – сказала вона. – Ти вже зробила картоплю, Міллі?

Коли місіс Голл прийшла, щоб прибрати зі столу, її думка щодо того, що рот незнайомця поранений або понівечений і він дуже страждає, підтвердилася, оскільки він курив і весь час, що вона була в кімнаті, не послабив шовкової хустки, що її обернув навколо нижньої частини обличчя, щоб піднести люльку до рота. Але це була не забудькуватість, вона побачила, що він поглядав на люльку, коли вона пригасала. Він сидів у кутку, спиною до вікна і говорив тепер, поївши і зігрівшись, не так роздратовано й уривчасто, як раніше. Вогонь кидав червоні відблиски на його сині окуляри.