Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

Якийсь чоловік верхи на вороному коні зголосився допомогти.

– Стягніть його з дороги! – крикнув він.

Він схопив чоловіка за комір і потяг убік, але той все силкувався підібрати монети і люто бив кузена по руці кулаком, стискаючи жменю золота.

– Не зупиняйтеся, проходьте! – кричали позаду. – Дорогу, дорогу!

Почувся тріск, і дишло карети вдарилося у візок, який зупинив чоловік на вороному коні. Кузен повернувся, і людина із золотими монетами приловчилася і вкусила його за руку. Вороний кінь кинувся, а кінь з візком промчав повз, ледь не задівши кузена копитом. Він випустив віжки і відскочив.

Він бачив, як злість змінилася жахом на обличчі нещасного, що лежав на землі; наступної миті кузена відтіснили, він втратив чоловіка з поля зору і з великими труднощами повернувся на шлях.

Він побачив, що міс Елфінстон затулила очі рукою, а маленький хлопчик з дитячою цікавістю широко розплющеними очима дивиться на запилену чорну купу під колесами екіпажів.

– Поїдемо назад! – крикнув кузен і став повертати поні. – Треба вибратися з цього пекла!

Вони проїхали сто ярдів в зворотному напрямку, поки знавіснілий натовп не зник за поворотом.

Проїжджаючи повз канави, кузен побачив під огорожею мертво-бліде, вкрите потом, спотворене обличчя вмираючого. Обидві жінки сиділи мовчки, їх трусило мов у пропасниці.

За поворотом кузен зупинився. Міс Елфінстон була дуже бліда; її невістка плакала і забула навіть про свого Джорджа.

Кузен теж був вражений і розгублений. Ледь від’їхавши від шляху, він зрозумів, що немає іншого виходу, як знову спробувати його перетнути. Він рішуче повернувся до міс Елфінстон.

– Ми все ж таки повинні там проїхати, – сказав він і знову повернув поні.

Другий раз за цей день дівчина виявила незвичайну силу духу.

Кузен кинувся вперед і осадив якогось кінь, який тяг кеб, щоб місіс Елфінстон могла проїхати. Кеб зачепився колесом і обламав крило коляски.

Наступної миті потік підхопив їх і поніс.

Кузен, з червоними рубцями на обличчі і руках від бича кучера, який правив кебом, скочив у коляску і взяв віжки.

– Цільтеся в людей позаду, – сказав він, передаючи револьвер міс Елфінстон, – якщо вони занадто напиратимуть… Ні, цільтеся краще в коней.

Він спробував проїхати по правому краю і перетнути дорогу. Це виявилося неможливим, довелося змішатися з потоком і рухатися за течією. Разом з натовпом вони минули Чиппінг-Барнет і від’їхали майже на милю від центру міста, перш ніж їм вдалося пробитися на інший бікдороги.

Кругом був неймовірний шум і тиснява, але в місті і за містом дорога кілька разів розгалужувалася, і натовп трохи зменшився.

Обабіч дороги вони бачили безліч людей, які пили просто з річки і билися через місця біля води.

Далі, з пагорба поблизу Іст-Барнета, вони побачили, як повільно, без гудків, один за одним рухалися на північ два потяги; не тільки вагони, а навіть платформи з вугіллям були обліплені людьми. Очевидно, поїзди ці заповнювалися пасажирами ще до Лондона, бо через паніку посадка на центральних вокзалах була абсолютно неможлива.

Незабаром вони зупинилися відпочити: всі троє втомилися від пережитих хвилювань. Вони відчували перші напади голоду, ніч була холодна, ніхто не наважувався заснути.

У сутінках повз їхню стоянку проходили біженці, рятуючись від невідомої небезпеки, – вони йшли в той бік, звідки приїхав кузен.

Якби марсіани домагалися тільки руйнування, вони могли б тоді ж, у понеділок, знищити все населення Лондона, поки воно дуже повільно розтікалося по найближчих графствах.

Не тільки по дорозі до Барнета, а й по дорогах до Еджуера й Волтхем-Еббі, і на схід до Саусенду і Шуберінесу, і на південь від Темзи, до Діля і Бродстерса, линув знавіснілий натовп.

Якби цього червневого ранку хтось, піднявшись на повітряній кулі у сліпучу синяву, глянув на Лондон згори, йому здалося б, що всі північні і східні дороги, що розходяться від гігантського клубка вулиць, поцятковані чорними точками, і кожна точка – це людина, охоплена смертельним страхом і відчаєм.

Наприкінці попереднього розділу я передав розповідь мого кузена про дорогу через Чиппінг-Барнет, щоб показати читачам, як сприймав поблизу цей рій чорних крапок один з біженців.

Жодного разу за всю історію не рухалося і не страждало разом так багато людей. Легендарні полчища готів і гунів, величезні орди азіатів здалися б тільки краплею в цьому потоці.