Станіслав Лем - Катар

Оскільки аварії траплялися у Кобарна тільки після сірководневих ванн, практикант попрямував до закладу Вітторіні. Американця пам’ятали, бо він щедро давав чайові. В його поведінці не помічалося нічого особливого, хіба що останнім часом він усе поспішав і виходив майже мокрий, незважаючи на прохання чергового перечекати необхідні десять хвилин. Така незначна інформація не вдовольнила запопадливого практиканта, й він почав уважно переглядати книги цього закладу, в яких реєстрували всіх клієнтів і сплату грошей за процедури.

З середини травня у Вітторіні побувало десятеро інших американців, з них четверо, заплативши, як і Кобарн, за абонемент на цілий курс лікування (яке тривало один, два, три й чотири тижні), перестали з’являтися вже після восьмого чи дев’ятого дня. Це не було чимось надзвичайним, адже кожен з них міг несподівано виїхати, не вимагаючи повернення сплаченої суми, однак практикант, виписавши з книги їхні прізвища, вирішив встановити, що з ними сталося. Коли його згодом запитали, чому в своїх пошуках він обмежився громадянами Сполучених Штатів, то практикант не зміг цього пояснити. То казав, що йому спала на думку пов’язана з американцями афера, коли поліція викрила контрабандистів героїну, який з Неаполя переправляли до США. Іншого разу — що обмежився американцями, бо американцем був Кобарн.

Щодо чотирьох чоловіків, які, заплативши за процедури, припинили лікування, то перший з них, Артур Дж. Холлер, юрист із Нью-Йорка, несподівано виїхав, отримавши повідомлення, що помер його брат, і зараз перебуває в рідному місті. Жонатий, йому тридцять шість років, працює юрисконсультом великого рекламного агентства. Решта троє чоловіків були дещо схожі на Кобарна. Кожному з них було десь так від сорока до п’ятдесяти років, кожен був заможним, самотнім і неодмінно — пацієнтом доктора Джіоно. Один з цих американців, Росс Бреннер-молодший, жив, як і Кобарн, у “Савойї”, а двоє, Нельсон К. Еммінгс і Адам Осборн, — у менших пансіонатах над затокою. Надіслані із Штатів фотографії виявили й фізичну схожість загиблих. Всі вони були атлетичної статури, починали вже повніти й лисіти, причому лисину старанно маскували.

Отже, хоча на тілі Кобарна, ретельно обстеженому в лабораторії судової медицини, й не виявили слідів насильства, а причиною смерті у воді вважали корчі м’язів чи перевтому, префектурою дано розпорядження провадити слідство далі. Коли поцікавилися долею трьох американців, з’ясувалося, що Осборн несподівано виїхав до Рима, Еммінгс вилетів з Неаполя до Лондона, а Бреннер збожеволів. Поліції, зрештою, давно була відома доля Бреннера. Цей мешканець “Савойї”, конструктор автомобілів з Детройта, вже з першої половини травня перебував у міській лікарні. Перебуваючи в готелі перший тиждень, він поводився зразково — ранки проводив у солярії, вечори — у братів Вітторіні, неділі використовував для тривалих екскурсій. Їх організовувало бюро подорожей, філіал якого є і в “Савойї”, тож маршрути цих екскурсій — Помпея, Геркуланум — стали відомі поліції. В морі він не купався, оскільки лікар виявив у нього в нирках камені. У суботу він відмовився від уже оплаченої недільної подорожі до Анціо, та й попередні два дні поводився якось чудно. Перестав ходити пішки і, навіть якщо йому треба було кудись за двісті метрів, викликав свою машину. Це було клопіткою справою, бо готельна стоянка будувалася, а машини мешканців тиснулися на сусідньому подвір’ї. Бреннер не хотів виводити звідти машину, вимагаючи, аби її доставляв до готелю хтось із персоналу, й на цьому грунті виникло кілька суперечок. У неділю він не лише відмовився від екскурсії, а й не пішов на обід, замовивши його в номер. Як тільки увійшов офіціант, Бреннер накинувся на нього й намагався задушити. В цій колотнечі він пошкодив офіціантові палець, а сам вискочив з вікна третього поверху, зламавши ногу й вивихнувши кульшовий суглоб. У лікарні в нього крім переломів виявили шизофренічне потьмарення. Адміністрація готелю з цілком зрозумілих міркувань доклала зусиль, аби зам’яти цей випадок. Власне це після смерті Кобарна наштовхнуло префектуру на думку розширити слідство. Справу переглянули, й виникли сумніви, чи Бреннер насправді вискочив з вікна, чи його викинуто звідти. Однак ніяких доказів проти офіціанта, який був чоловік літній і ніколи не притягався до суду, не знайдено. Бреннер і далі перебував у лікарні, бо хоч потьмарення минулося, але нога зросталася погано, а родич, який мав забрати його до Штатів, весь час відкладав свій приїзд. Врешті неосудний стан Бреннера, викликаний гострим психозом незрозумілої етіології, підтвердив у своєму діагнозі відомий фахівець, і слідство знову зайшло у безвихідь.