Герд не лише не знав, де сьогодні ця апаратура, — він не міг розшукати й самого Кривошеєва. Президент ніби відчув ту внутрішню розпачливу збентеженість шефа поліції, що ось-ось мала вихопитись назовні. Отож доволі лагідно, навіть підбадьорливо мовив:
— Відшукайте академіка Шарптона. Він вам допоможе. А тепер ідіть.
Розшукати будь-якого академіка не становило проблем. Академіки, за винятком Івана Кривошеєва, були людьми лояльними. Вони не завдавали жодного клопоту ні Гердові, ні самому Президентові. Сумлінно робили все, що їм належало, втішалися перманентною молодістю та здоров’ям, за що складали дяку й побожну шану Президентові. Цього було досить і для Макарова, і для самих академіків. Президент дивився крізь пальці, якщо в когось із його підлеглих учених мужів з’являлася вродлива служниця. Герд також не цурався жіночої статі. У катакомбах не бракувало гарненьких дикунок, отож на верхньому поверсі колонії жилося незле — чого ж бунтувати?
Від Шарптона Герд довідався ось про що. Кривошеєв близько ста років тому розробив апаратуру, котра за своєю дією доволі близька до екрана його імені.’ Іван до цього винаходу ставився без поваги — то був талановитий жарт, не більше. Вони з Макаровим, як уже відомо читачеві, були друзями дитинства. Доволі часто конфліктували, але, зрозуміла річ, їхня дружба мала й тривалі світлі періоди.
Шарптон за фахом оптик. Він часом допомагав Кривошеєву. Знаючи, що Іван не дозволить використовувати свій винахід так, як це потім було зроблено в катакомбах, Макаров умовив друга передати голографічну відеоапаратуру на збереження Шарптонові. Коли ж Шарптон (тоді ще не академік, а тільки асистент) на вимогу Макарова продемонстрував у катакомбах зустріч Президента-Бога з народом-глиною, поміж сибірськими друзями дитинства спалахнула сварка, яка ледве не зробила їх ворогами. Помирилися на тому, що Степан Макаров дав Іванові Кривошеєву слово честі такого змісту: Шарптон зберігатиме апаратуру (Кривошеєва вона взагалі не цікавила), але ніколи не застосує її без дозволу винахідника.
Президент аж до сьогодні дотримувався свого слова. Та, мабуть, він уже збагнув, що поміж ним і Кривошеєвим щира дружба не відновиться ніколи. Мав передчуття, що інженер задумав щось вельми лихе проти нього. Що саме — Макаров іще не знав, а проте наказав Гердові пильно наглядати за інженером. Напрямок Іванових уподобань на загал Макаров розумів як слиняву філантропію, що поширювалася аж надто далеко. Із носіїв генофонду часом виходили люди — це правда, але вважати їх усіх людьми — це однаковісінько, що гній переплутати з трояндами. Поміж гноєм і трояндами існує зв’язок (без першого не може з’явитися друге), але ж ставити між ними знак рівності ніхто не погодиться, навіть Іван Кривошеєв. Чому ж він не бачить тієї самої залежності поміж носіями генофонду і справжніми Ното заріепз?..
Коли Шарптон прибув до Герда, шеф костоломів почувся зніченим: він не відав того, що знав цей учений молодик, якому за зовнішніми ознаками не було й тридцяти років. Насправді ж він прожив уже близько семи десятків. Якихось наукових досягнень за Щарптоном не значилось, але Президент не пошкодував для нього спецліжка. Герд лише тепер збагнув, у чому тут справа, й люто позаздрив Шарптонові: невже Президент не міг покластися на шефа поліції? Навіщо йому цей шмаркач? Подумати тільки: коли Президент зустрічався з народом, Герд був хлопчиком, а Шарптон — зрілим юнаком. Сьогодні Герд став майже дідом, а Шарптон — усе ще той самий юнак — зовні двадцять з гаком, не більше. Де вже тут лишатися спокійним?
А проте Герд був залежний від Шарптона — точніше, від того, з яким рівнем майстерності цей квазіакадемік виконає завдання Президента.
Не ховаючи зневаги, Шарптон увірвав бундючну заяву шефа поліції:
— За апаратуру я відповідаю лише перед Президентом. Він зі мною розмовляв про майбутню демонстрацію. Повірте, я свою справу знаю.
Обличчя Герда налилося кров’ю: і тут Президент зіпхнув його на другорядну роль! Стежачи, щоб не втратити державної гідності, Герд уже теплішим тоном мовив:
— Загальне керівництво доручено мені. Ви, мабуть, погано уявляєте, чого можна чекати від цих людиноподібних істот, коли вони збираються у натовп.
— Здогадуюсь. Але цього разу Президент розраховує не на вас, а на мене. Ефект богоявлення — ось що має спрацювати! До речі, за жерцем не годиться посилати поліцая. Я прийшов на ваш виклик лише тому, що не бажаю з вами сваритися.
Читать дальше