Дуглас Адамс - Життя, Всесвіт і все суще

Повість «Життя, Всесвіт і все суще» продовжує гумористичну тему і сюжет двох попередніх повістей сучасного англійського письменника Дуґласа Адамса (нар. 1952 р.) «Путівник по Галактиці для космотуристів (переклад опубліковано в журналі «Всесвіт» № 8 1990 p., та «Ресторан на краю Всесвіту» (переклад у «Всесвіті» № З 1996 p.). Ось їхній сюжет. Раса гіперрозумних істот робить експеримент у пошуках правильного Одвічного Запитання до вже отриманої Відповіді про Одвічний Сенс Життя, Всесвіту і Всього Сущого. їхній суперкомп'ютер, шукаючи запитання, робив обрахунки сім з половиною мільйонів років і зрештою оголосив їхній результат — 42. Довелося будувати ще потужніший комп'ютер, такий великий, що здавався планетою і називався «Земля».

Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…

Звичний крик жаху сповістив про те, що Артур Дент прокинувся і заново вжахнувся, побачивши, де він опинився.

І справа була не тільки в тому, що в печері було холодно, справа була не тільки в тому, що вона була волога та смердюча. А справа була в тому, що печера була в лондонському районі Айлінгтон і найближчий автобус приїде сюди десь аж через два мільйони років.

Як Артур Дент може підтвердити, час — то таке місце, де дуже легко можна заблукати, а він таки справді заблукав як у запилених згортках часу, так і космосу. Заблукавши в космосі, ти принаймні не сидиш склавши руки.

Внаслідок складного перебігу подій його почергово то лаяли, то ображали, то розкладали на атоми в таких віддалених закутках Галактики, які він навіть не міг собі уявити, тепер він був прикутий до доісторичного періоду, і хоча жилося тут дуже і дуже спокійно, він почувався як на голках.

Ось уже п'ять років його ніхто не розпилював на атоми.

Відтоді, як чотири роки тому він розлучився з Фордом Префектом, він майже нікого не бачив, а тому за весь цей час його ніхто і не ображав.

Хіба що за одним винятком.

Те сталося одного весняного вечора, майже два роки тому.

Він повертався до своєї печери, коли тільки-но посутеніло, і раптом зауважив, що крізь хмари зловісно проблискує якесь сяйво. Він задрав голову і став пильно вдивлятися, і в нього зажевріла надія. Рятунок. Вихід. Сподівання людини, яка опинилася на безлюдному острові,— а може, з'явиться корабель.

Поки він спостерігав, поки він видивлявся, весь у здогадах і збуджений, крізь тепле вечірнє повітря тихо без зайвого шуму опускався довгий сріблястий корабель, вистромивши свої довгі опори, мов виконував балетний номер, демонструючи свою технічну досконалість.

Він м'яко торкнувся землі, і приглушене гудіння двигунів зовсім стихло, так ніби їх заколисав вечірній спокій.

Самовисунулася сходня.

З люка вирвався потік світла.

На порозі замаячила висока постать. Вона зійшла вниз по сходні і зупинилася перед Артуром.

— Денте, ти — мерзотник, — сказала вона напрямки.

То був позаземець, явно позаземний зайда: притаманна позаземцям довготелесість, притаманна позаземцям приплющена голова та притаманні позаземцям маленькі прорізи розкосих очей. На ньому були екстравагантні, з золотистими складками, шати з притаманним позаземцям кроєм коміра і з блідою сіро-зеленою шкірою позаземця, що визначається тим особливим глянцевим полиском, якого набуває шкіра більшості сіро-зеленоликих рас, дякуючи лише щоденному масажу та дуже дорогим ґатункам мила.

Артур приголомшено вирячив на нього очі.

Той дивився у відповідь спокійно, не кліпаючи.

Перше відчуття надії та трепету, вмить подавлене подивом, і всі думки разом вступили в битву за право скористатися його голосовими зв'язками.