Все прояснилося: це ж їх навчає Семен. Прокіп пояснив сестричці, що таке вітер, а відтак почав розповідати те, що й для нього самого відкрилося лише недавно: на планеті, яку вони покинули, є благословенний край. Клімат не холодний, але й не жаркий, ґрунти надзвичайно родючі. Люди цього краю звикли все брати зі своєї землі. Вони ніколи не ходили війною на інші народи, зате близькі й далекі сусіди приходили, щоб винищити їх і загарбати їхню землю. Так тривало впродовж тисячоліть. І якби не з’явився поет-про-рок, чий вірш вона прочитала, українці щезли б як нація. Проте їм після багатьох століть бездержавності таки ж вдалося вибороти незалежність. їхня самостійна держава остаточно сформувалася лишень на межі третього тисячоліття.
— А тепер? — дивлячись на брата по-дорослому, запитала Мотря.
Якби ж то Прокіп міг відповісти на це запитання! Він перелопатив усю бібліотеку, але про свою батьківщину не знайшов ані слова. Та й не тільки про свою. І все ж Прокіп вірив: там, де панує Пантократор, справедливість не може бути розтоптана навіки. Український народ так багато страждав, що третє тисячоліття по справедливості мусило належати йому.
— В Європі багато родючих земель залито океаном. На щастя, Україну майже не залило. Отож сьогодні українці годують своїм хлібом усю Європу, — відповів Прокіп, гадаючи, що розум людський і Божий не може долю його народу вирішити інакше.
Наступного ранку в лабораторії з’явився наглядач і повідомив Прокопа, що на нього чекає Герд. Управа Герда містилася на виході із катакомбів, поблизу ліфта, що підіймав до президентського саду.
Герд був уже немолодим, опасистим чоловіком із шишкуватим обличчям. Очі великі й непорушні, як у вола. На білках тоненьким мереживом залягли кров’янисті жилки. Коли він дивився на тебе, здавалося, що тебе поглинає темінь тюремних казематів. Тюрма була тут же, за приміщенням управи — вона врита у надра астероїда.
Герд сидів за столом, на якому нічого не лежало й не стояло, окрім селектора. Його кабінет нічим не нагадував про фах господаря — навпаки, могло видатись, що ми потрапили на прийом до академіка. Полиці з книгами, макети якихось споруд, карта катакомбів.
Перед столом стояло два крісла. В одне з них Герд запросив Прокопа, у друге вмостився сам. Вінчик довкола великої, на весь череп, лисини був щойно поголений, через те голова Герда скидалась на електричний ліхтар.
— Ну, як вам ведеться? — запитав він люб’язно. — Хотілося б мені побачити вас академіком. Може, й доживу. З вашим талантом…
В такому дусі Герд просторікував іще хвилин п’ять, доки запитав те, заради чого викликав Прокопа:
— Будь ласка… Знаєте, це наш обов’язок… Чи не могли б ви показати на карті, по якому тунелю ви ішли вчора?
До цього запитання Прокіп був готовий, тому без будь-яких вагань відповів:
— Чому ж? Звичайно, можу.
Непоквапно взяв з полиці указку і впевнено провів нею вздовж тунелю, що біг паралельно з тим, де він учора врятував Ендрю.
— Гм-м… А ви не помиляєтесь?
Прокіп зневажливо посміхнувся:
— Щоб розібратися в цій карті, великого розуму не треба. Принаймні це не Галактика.
— Ви дорогою нікого не зустрічали?
— Нікого.
Було поставлено ще кілька запитань, а відтак Герд запропонував Прокопові частіше до нього заходити — можливо, вони зможуть бути один одному корисні. Прокіп на це запрошення промовчав — і був зрештою відпущений. Він добре усвідомлював, що віднині перебуватиме під недремним наглядом Герда.
Якось Лі Чунь завітав до Прокопового мешкання в доволі бадьорому настрої й сказав:
— То, може, поговоримо?.. Ми якось згадували про помилку Ейнштейна. Готові слухати?
Прокіп усе ще не міг звикнути, що справжній академік, один із безсмертних, розмовляє з ним, як з рівним. Проте асистент завжди тримався з гідністю;
— О так! Я просто не зважувався вам нагадати.
Лі Чунь зробив екскурс у першу половину двадцятого віку, коли здобула визнання теорія відносності. Він говорив про Ейнштейна, засновника новітньої фізики й космології, — говорив захоплено, як про фундатора такого бачення світу, яке прокладає шлях до розуміння Світової Монади.
— Є три види героїзму, — продовжував Лі Чунь, зробивши невелику паузу. — Перший вид — героїзм воїнський. Це… ее-е… найпростіший героїзм, хоч тут небезпека для життя очевидна. Другий вид — героїзм громадянський. Його зрозуміти важче, бо коли людина виходить на герць із суспільними забобонами, не завжди їй доводиться важити життям. Найчастіше таку людину піддають остракізмові.
Читать дальше