Микола Руденко - Ковчег Всесвіту

— Мені зустрічалося це ім’я, але…

— Розумію. Ти маєш право його не знати. Але в Ейнштейна такого права не було… Постулат Шварцшильда здобув визнання раніше, ніж Ейнштейн розпочав роботу над теорією відносності. Шварцшильд стверджував, що гравітаційне прискорення може стати безконечно великим. Так народилось уявлення про безконечно великі доцентрові сили.

— Стривайте! — вигукнув Прокіп. — Але ж прискорення — це є послідовне зростання швидкості. Куди ж їй зростати після того, як досягнута швидкість світла? Не бачу логіки.

— В принципі, логіка існує, — заперечив Лі Чунь. — Але це тільки логіка математична — не фізична. За математичною логікою, швидкість може зростати безконечно, так і не досягаючи швидкості світла. Зрештою, дещо тут є й від фізичної логіки. Це, наприклад, стосується корпускул… Ну, ще квазарів… Вони здатні існувати доти, доки не досягли швидкості світла. Тобто, на підході до цієї швидкості… Але ж коли йдеться про гравітаційний потенціал… Тут ми маємо зовсім іншу якість… Ейнштейн був далекий від самого образу Монади. І в цьому вся справа.

— Іще одне запитання, — несміливо мовив Прокіп.

— Будь ласка, я слухаю.

— Хто автор цієї теорії — ви, вчителю?

— О ні! її автор — українець родом з Сибіру Мирон Грива. Але ж, даруйте, про це іншим разом.

Лі Чунь виглядав стомленим. Він побажав Прокопові успіхів і пішов до себе. Асистент був переповнений ідеями та враженнями, в його голові гуло, мов у трансформаторі. Прокіп гарячково писав формули й астрономічні величини. Відтак закреслював їх, щоб з’явилися інші.

Найбільшою загадкою для нього було те, що вся маса системи опиняється в межах Монади. Але ж Галактика складається з мільярдів зірок — хіба кожна з них окремо не володіє масою? Він розмірковував над поясненнями Лі Чуня, що масу не слід ототожнювати з речовиною — це інша субстанція. Але ж яка саме? Можливо, масу належить бачити як відображення сили? Скажімо, ми стискуємо в кулаці еластичну гумову кульку. Наша сила буде сфокусована в її центрі. Так само світовий простір звідусюди тисне на Галактичну Монаду — з силою Р0. При цьому діє не безпосередньо, а через Монади усіх зірок, точніше — через їхні поля… Тоді зорі тільки передають всесвітній просторовий тиск. Отже виходить так, що Галактична Монада відображає в собі масу Галактики.

Так це відбувається чи якось інакше, але помиляється той, хто двічі рахує масу Галактики: раз у галактичному центрі й удруге — в загальній сумі усіх її зірок…

Іще одна важлива думка: простір, що належить Галактичній Монаді (в радіусі близько двохсот мільярдів кілометрів!) — якісно цілком інший, ніж світовий простір взагалі. Більше того: він є антиподом світового простору — бо розламує його, розтискує зсередини, як голівка печериці розламує бетон. Саме звідси й виникає опір-тиск світового простору з силою Р0. Більшої сили в природі взагалі не існує… Та найістотніше ось що: простір Монади живий, сповнений високої духовності. Ми, люди, тілом і душею належимо саме цьому просторові — він є наш Творець, наш Бог. Зовнішній простір ворожий нам так само, як він ворожий Монаді. Бо він мертвий. Смерть походить від нього, як життя — від Монади. Простір існує лише для того, щоб його долати. Отже ми самим своїм народженням призначені стати воїнами Галактичної Матері. Для цього ми й виходимо в космос…

Ці думки були бентежні й напрочуд солодкі. Прокіп намагався навіть уявити внутрішній вигляд Галактичної Монади, але не міг — це була така ж таємниця, як материнська душа.

Хвилювало й те, що автором теорії Монади був його далекий земляк, про якого він ніколи не чув. Асистент віднині шарпатиме Лі Чуня, щоб дізнатися про Мирона Гриву все, що знає сам академік.

Прокіп вийшов з обсерваторії в президентський сад, що був поруч (хмільні пахощі квітів відчуваються навіть біля телескопа). Чим глибше вживався він у теорію Монади, тим ріднішим ставали зорі, що рясніли над пластмасовою сферою, — вони несли в собі й на собі сяйво Галактичної Матері. Не вони є творцями живих світів — їх народжує Галактична Мати. Зорі — це тільки свічки у Космічному Храмі. Бо хіба можливий Храм без свічок? І цілком природно, що простір поміж зорями усюди опановано кораблями синів Галактичної Матері. Цього не знають лише ті людські істоти, які перебувають у докосмічній ері. А проте знають і вони — знали ж про це єгиптяни, вавилоняни, римляни!..