Микола Руденко - Ковчег Всесвіту

Та можна кудись виїхати, жити скромно, але все ж таки жити!.. І третій вид-’Героїзм науковий. Це найвища форма героїзму, хоч тут здебільшого… Я обминаю європейське середньовіччя. Це виняток… Здебільшого не існує іншої загрози, окрім людського нерозуміння. Але тут доводиться кидати виклик самій Природі, цілому Всесвітові. Розумієш, Прокопе?..

— Так, розумію, — захоплено прошепотів хлопець, хоч питання було суто риторичне й не вимагало відповіді.

— Третій вид героїзму властивий лише геніям. Це одиниці, які освітлюють шлях до вічності. Кеплер, Ньютон, Ейнштейн… І все ж, друже, коли ми згадуємо Ейнштейна…

На цей раз пауза тривала довше, ніби академікові належало зібратися з силами і прорвати невидимий бар’єр.

— Власне, це навіть не його особиста помилка. Так наука бачила світ до нього — однаково безконечним у бік великого і малого. В бік мегакосму він проклав межу. Навіть визначив радіус, що здатний окреслити Всесвіт. На цій основі виникла космологія. Але в бік мікрокосму жодної межі не побачив. Ось чому доцентрові сили у нього всюди безконечно великі. А чи може так бути?..

— Природніше бачити безконечність у бік мегакосму. І вона реально існує, — зауважив Прокіп.

— Існує лише просторова безконечність, але ж не силова й не енергетична. Бездуховна, безжиттєва безконечність. Або, інакше кажучи, безконечність як темрява. Ось що реально існує.. Простір, опанований світлом, безконечним бути не може.

— Чому не може?

— Тому, що швидкість світла конечна. Я кажу про фізичні реалії, а не про математичні парадокси… Це перша причина. Друга причина та, що світло з’явилося тоді, коли народилися зорі й галактики. А вони існують не вічно. Час їхнього існування конечний. Дві оці причини у своїй сукупності виставляють межу й для Всесвіту — безконечним він бути не може.

Деякий час вони мовчали. Відтак Прокіп запитав:

— Якщо Всесвіт конечний, то… Що ж далі, поза ним?..

— Я вже відповів, Прокопе. Поза ним… Поза ним — не опанований світлом простір. Простір як вакуум. Або простір як матерія. Бо тільки вакуум і є матерія — більше ніщо. Але ж сама по собі матерія мертва — ось у чому суть! Життя існує лише там, де володарює Світло. Світло з великої літери. Воно ж є синонім Монади. І синонім Бога.

— Бог, якого можна увібгати у фізичні формули? — недовірливо мовив Прокіп, але одразу пошкодував: він таки ж бачив Галактичну Монаду! І навіть визначив її діаметр: більший від діаметра Сонячної системи.

— Розумію, але нічим допомогти не можу, — вдоволено посміхнувся Лі Чунь. Йому сподобалось зауваження Про-копа: сумнівається — значить мислить! Академік продовг жував: — Не можу, бо істина виглядає саме так. З фізичного боку, звичайно. З боку духовного ми цей предмет не розглядаємо… А проте… Я переконаний, що Бог живе не понад Всесвітом, а в центрі Всесвіту. Він є Першодвигуном усього сущого. Те ж саме, що Світова Монада. Мої предки були католиками. Отже мені не чужий Фома Аквінський. Він також бачив Бога як Першодвигун… Але ми, друже, відхилилися в бік метафізики. У цій проблемі, Прокопе… В цій проблемі найважче — це вміння розрізняти грань, де кінчається фізика й починається метафізика. Бо саме тут вони стикуються. Саме тут переходять одна в одну…

Лі Чунь покинув крісло, що стояло у центрі кімнати, й почав ходити довкола нього. Точніше — якось кумедно пересуватися, майже літати. Мабуть, відчував потребу в русі. Прокіп дивився на цього огрядного, незграбного чолов’ягу й думав про те, що йому випало велике щастя — бути учнем і помічником цієї людини.

— Мені хотілося б почути саме про помилку Ейнштейна.

— А хіба я про неї не сказав?..

— Ну так, безконечні сили до центру системи… Це справді сумнівно, але… Я поки що не бачу, де тут пролягає шлях до Монади як фізичної категорії.

Лі Чунь почав писати формули — вони становили ланцюг, у якому кожна ланка тримає ціле. І виходило ось що: там, де Ейнштейн вслід за Шварцшільдом вбачав безконечність фізичних сил, космічна сила справді була грандіозна (бо тримала Всесвіт!), але ж вона виявилась конечною. Такою ж конечною, як і сам Всесвіт та його константи, що обумовлюють одна одну: швидкість світла у вакуумі (С), гравітаційна стала (G), космологічний радіус (R kosm). Саме звідси й народжувалась сила Монади як світова константа:

Монада є всюди, де є маса. Оскільки Метагалактика (тобто Всесвіт) володіє конечною масою, в її центрі належить бачити Світову Монаду. Чим більший радіус Монади, тим більша її маса і тим менша густина.