Аркадій Стругацький - Малюк

— Розумію, — сказав Горбовський. — Знаю ваші ідеї, ціную їх. Знаю, в ім’я чого ви пропонуєте ризикнути. Але погодьтеся, ризик не повинен перевищувати якоїсь межі. Зрозумійте, з самого початку я був на вашому боці. Я знав, що ми ризикуємо, мені було страшно, але я постійно думав: а раптом минеться? Які перспективи, які можливості!.. І ще я весь час думав, що ми завжди встигнемо відступити. Мені й на думку не спадало, що хлопчик виявиться таким комунікабельним, що справа зайде так далеко вже через дві доби. — Горбовський зробив паузу. — Геннадію, контакту ж не буде. Час бити відбій.

— Контакт буде! — сказав Комов.

— Контакту не буде, — м’яко, але наполегливо повторив Горбовський. — Ви ж чудово розумієте, Геннадію, що ми маємо справу зі згорнутою цивілізацією. З розумом, замкненим на собі.

— Це не замкненість, — сказав Комов. — Це квазізамкненість. Вони стерилізували планету і явно утримують її в такому стані. Вони чомусь порятували і виховали Малюка. Вони, нарешті, дуже непогано поінформовані про людство. Це квазізамкнутість, Леоніде Андрійовичу.

— Ну, Геннадію, абсолютна замкненість — це теоретична ідеалізація. Звичайно, завжди залишається якась функціональна діяльність, спрямована назовні, наприклад, санітарно-гігієнічна. Що ж стосується Малюка… Звичайно, все це домисли, але ж якщо цивілізація досить стара, гуманізм її міг перетворитись на безумовний соціальний рефлекс, на соціальний інстинкт. Немовля було врятоване тільки тому, що в такій акції була потреба…

— Все це можливо, — сказав Комов. — Не в домислах зараз справа. Важливо те, що це квазізамкненість, що лазівки для контакту залишаються. Звичайно, процес зближення буде дуже тривалим. Може, знадобиться у півтора, у два рази більше часу, ніж для зближення зі звичайною розімкненою цивілізацією… Ні, Леоніде Андрійовичу. Про все це я думав, і ви самі чудово розумієте, що нічого нового ви мені не сказали. Ваша думка проти моєї — і тільки. Ви пропонуєте відступитися, а я хочу використати цей єдиний шанс до кінця.

— Геннадію, не тільки я вважаю, що контакту не буде, — тихенько сказав Горбовський.

— А хто ж іще? — поцікавився Комов із легкою іронією. — Август-Йоганн-Марія Бадер?

— Ні, і не тільки Бадер. Чесно кажучи, я приховав від вас одну козирну карту, Геннадію… Вам ніколи не спадало на думку, що Шура Семенов стер бортжурнал не на планеті, а ще в космосі; не тому, що побачив розумних чудовиськ, а тому, що ще в космосі зазнав нападу і вирішив, що на планеті панує високорозвинена агресивна цивілізація? Нам це спало на думку. Не відразу, звичайно, — спочатку ми просто зробили правильні висновки з неправильного здогаду, як і ви. Та щойно ця думка прийшла нам у голову, ми почали вивчати навколопланетний простір. І от дві години тому прийшло повідомлення, що його, нарешті, виявили. — Горбовський замовк.

Я докладав чималих зусиль, щоб не закричати: «Хто? Хто виявлений?» На мою думку, Горбовський чекав такого вигуку. Але не дочекався. Комов мовчав. Горбовський був змушений провадити далі.

— Він чудово замаскований. Він поглинає майже все проміння. Ми би ніколи його не знайшли, якби не шукали навмисно, та й то довелося застосувати щось зовсім нове — мені пояснили, але я не зрозумів, що саме — якийсь вакуумний концентратор. Коротше кажучи, ми його намацали і взяли на абордаж. Супутник-автомат, щось на кшталт озброєного вартового. Судячи з деяких деталей конструкції, його встановили тут Блукачі. Дуже давно встановили, близько сотні тисяч років тому. На щастя для учасників проекту «Ковчег», він мав тільки два заряди. Перший заряд був випущений у незапам’ятні часи, ми вже тепер, напевно, і не дізнаємося по кому. Другий заряд припав на долю Семенових. Блукачі вважали цю планету забороненою, іншого пояснення я придумати не можу. Питання: чому? У світлі того, що ми знаємо, відповідь може бути тільки одна: вони на своєму досвіді зрозуміли, що місцева цивілізація некомунікабельна, більше того — вона замкнена, більше того — контакт загрожує серйозними потрясіннями для цієї цивілізації. Якби на моєму боці був тільки Август-Йоганн-Марія Бадер… Але, наскільки я пам’ятаю, ви завжди з великою повагою відгукувались про Блукачів, Геннадію. — Горбовський знову помовчав. — Та справа не тільки в тому. За інших рівних умов ми, незважаючи навіть на думку Блукачів, могли б дозволити собі дуже обережні, дуже поступові спроби розгорнути цих згорнутих аборигенів. У гіршому випадку наш досвід збагатився б ще одним негативним результатом. Ми поставили б тут який-небудь попереджувальний знак і забрались би геть. Це було б справою лише наших двох цивілізацій… Та справа в тому, що між нашими двома цивілізаціями, як між молотом і ковадлом, опинилася зараз третя, і за цю третю, Геннадію, за її єдиного представника, Малюка, ми от уже кілька діб несемо всю повноту відповідальності.