Марина Дяченко - Мігрант

— Мені не досить інформації, — сказав Крокодил. — Де мені добути її?

Пристрій мав подобу плаского глиняного тареля. Офіцер звелів Крокодилу налити до нього води з фляги й почекати кілька секунд, поки «відбудеться встановлення».

Вода на тарелі припинила хвилюватись і завмерла, схожа на велику силіконову лінзу. Офіцер звелів Крокодилу торкнутися її дерев’яною посвідкою. Поверхня води здригнулася, скаламутніла, і в глибині, коли там раптом з’явився екран, Крокодил побачив своє ім’я, немовби видряпане тонкими штрихами: «Андрій Строганов».

— Відбулась авторизація, — сказав офіцер. — Та поки ваш статус не визначено, ви можете користуватися тільки цим пристроєм.

— Як користуватися?

— Ставте свої питання.

— Будь-які?

— Так, — офіцер уперше виявив ознаки нетерпіння. — Та від правильності запитання залежить відповідь, ви це розумієте?

— Отже, мені дадуть відповідь не повно, не чітко, не на всі запитання?

— Спробуйте, — офіцер повернувся до дверей. — А ще краще, відпочиньте. Ви перевтомлені. За потреби викличте лікаря.

— У яких правах обмежено залежного члена громади?

«У праві приймати рішення щодо громади в цілому. У праві встановлювати опіку над іншими людьми, зокрема й над власними дітьми. У праві приймати рішення собі на шкоду».

Відповіді на запитане вголос з’являлися миттєво, ніби нашкрябані на воді. А потім зникали.

— Що значить — приймати рішення собі на шкоду?

«Рішення померти. Рішення змінити долю на гірше. Рішення відмовитись від діяльності. Рішення…»

— Стоп, — Крокодил без тями, просто з корінням дер траву, встелену на підлозі будиночка. — Повноправний громадянин має право померти?

«Так».

— А хто визначає, краща певна доля чи гірша?

«Комплексний підхід — з увагою на те, чи відповідає діяльність потребам громади й психофізичним властивостям людини».

— Відмова від діяльності — це що?

«Відмова від свідомої діяльності, тобто роботи, навчання, самовдосконалення, дозвілля».

— Тобто залежний громадянин не має права сидіти й мухи бити?

«Згідно з вимогами рекреаційної діяльності, протягом обмеженого часу — може».

— А потім?

«Залежний громадянин не може відмовитись від свідомої діяльності».

— А повноправний?

«Повноправний громадянин приймає всі рішення щодо свого життя, зокрема реалізує право на самознищення».

— Он як…

Крокодил подивився на свої руки. Пальці позеленіли від трав’яного соку, нігті траурно взялися землею. Підлогу в будинку, здавалося, побила велетенська міль. «Ще вирахують із мого майбутнього хазяїна, — подумав Крокодил, — вирахують за шкоду, завдану міграційній службі…»

— У чім полягає тест — Проба — на повне громадянство?

«Низка завдань».

— І все?

«Низка завдань».

— Чи має залежний громадянин право вільно пересуватись?

«Так, якщо це не суперечить інтересам громади та його власним інтересам».

Крокодил подумав.

— Чи може залежний громадянин служити в міграційному офісі?

«Залежний громадянин не може працювати на позиціях, пов’язаних із відповідальністю перед громадою».

— Тобто ні?

«Ні».

Крокодил закусив губу.

— Що сталося на Землі?

«Інформація поза компетенцією джерела».

Він прокинувся цілком певний, що лежить у своїм ліжку, — ковдра вислизнула, а вікно прочинене, і звідти тягне. Він майже побачив двигтіння повітря над батареєю і край фіранки, що майорить через протяг. Він побачив кімнату в найменших деталях — колір і фактуру шпалер, неприбрану чашку на краю письмового столу, аркуш, що впав на підлогу… І вмить пригадав, що він не вдома, що він на іншій планеті, а по Землі ходять динозаври, і нема вороття.

Він сів. У маленькому будиночку було вогко й прохолодно: вікно розчахнуте, і на трав’яний килим, відрослий за ніч, випала роса. За вікном непорушно стояв ліс: щось у ньому тріщало й сопіло, посвистувало й ворушилось, і всі ці звуки були нарочито затишними, комфортними, без жодної нотки небезпеки.

Ніщо не існує вічно.

Згори, на небі й у кронах, уже зовсім розвиднилось. Унизу, при корінні, стояв густий туман і налягав присмерк. Стіни дерев’яного будинку пахли смолою та пилом. Крокодил заплющив очі — й знову побачив свою кімнату; подумки вийшов у коридор, почовпав у капцях на кухню, побачив плиту й холодильник із кольоровими магнітами на дверцятах… Він усе збирався подарувати їх синові… хоча востаннє вони бачилися три місяці тому, і Свєтка повезла малого до Англії… Чи все-таки до Німеччини?