Марина Дяченко - Мігрант

— Не зрозумів, — повторив Крокодил і вперше справді розгубився.

— Як тебе звуть? — ігноруючи Крокодила, Айра дивився на зеленоволосого.

— Тимор-Алк, — відповів парубок, цього разу несподівано високим дзвінким голосом.

— Ти метис?

— Так.

— Тобі потрібні повні громадянські права?

— Так.

— А ти певен, що вони тобі потрібні?

— Певен, — Тимор-Алк дивився в каламутні очі інструктора, і його власні зіниці поволі туманіли. — Певен. Так.

— Заждіть-но, — сказав Крокодил. — Мені сказали, що я маю право скласти Пробу, як і всі інші. Мене обдурили?

— Ти маєш право, — Айра подивився на нього з гидливим співчуттям, — випробувати моє терпіння, забирати час у мене та хлопців, мучитися й підбирати шмарклі. І за багато важких днів прийти врешті на цей же берег, до цього ж човна, тільки його слід буде навмисне викликати задля тебе й витрачати суспільний ресурс. Результат буде той самий. Та їхати геть буде тобі стократ гірше. Я зрозуміло пояснив?

Хлопці притихли.

— Мені потрібні повні громадянські права, — повідомив Крокодил. — І я їх отримаю.

— Не отримаєш, — Айра поморщився. — Не ти перший, Андрію Строганов. Коли чесно, нашим слід було законом заборонити мігрантам проходити випробування. Та це означає проблеми із Всесвітнім Бюро міграції. Ти їдеш чи ні?

Довгу секунду Крокодил вагався. Цей Айра водночас дратував його й бентежив.

— Ти маєш право мене не прийняти? — спитав він нарешті.

— Ні, — відразу ж озвався Айра.

— Тоді якого хріна ти вимахуєшся?

Бузкові очі Айри потемніли.

— Добре, — сказав він уривисто. — Усі за мною, в потилицю по одному, бігом руш.

Він махнув рукою Полос-Наду, що стояв на чолі лави, й ковзнув у ледве помітний проміжок між кущами, туди, де ховалася, виявляється, стежка. За ним потягнулась колона, берег почав порожніти; Крокодил озирнувся й побачив човен. Офіцер на кормі дивився на нього.

Це був дуже неприємний момент. Ще можна було змінити рішення. Можна було наплювати на Айру з його погрозами, просто повернутися й піти — чисто, спокійно, і на материку сказати міграційним чиновникам, що передумав складати Пробу. Блідий Тимор-Алк зітхнув крізь зуби: він, зрозумів Крокодил, цієї миті подумав те саме.

Обидва зважилися водночас. Крокодил приєднався до колони й виявився передостаннім; за мить за його спиною засопів Тимор-Алк. Стежка йшла в гору: втоптана тисячами ніг, вона лишалась нерівною, де-не-де ковзкою, і колюче віття силкувалося торкнутись обличчя. Просто перед Крокодилом опинилася обліплена мокрою сорочкою спина підлітка; парубок біг дещо метушливо, забагато працював плечима, і Крокодил подумав, що цей швидко видохнеться.

Він не любив кроси — та й хто їх любить. Проте він ніколи й не боявся довгих дистанцій; дратував мокрий одяг, але до цього можна призвичаїтись. Крокодил розслабився, як міг, налагодив дихання й став думати.

Позаду сопів зеленоволосий. Він метис, виявляється; цікаво, від яких міжрасових шлюбів народжуються такі ось Тимор-Алки. Його тато зелений, як трава? Чи мама? І чому в «гуманному суспільстві» вважають за можливе насміхатись над метисом, називаючи його «блідо-зеленою паростю»? Чи, коли вже ми на дикунському острові, пристойності тут нема, самі інстинкти?

Стежка петляла. Сорочка потроху висихала, а спина, навпаки, мокріла: Крокодил давно не бігав кроси, та й раптова еміграція з Землі здоров’я не додала. Та парубок, що біг попереду, видохся раніше, хоч був молодший і здоровіший на вигляд. «Синки, — подумав Крокодил зловтішно. — Ми ще поглянемо, хто тут перший дістане громадянські права».

Дорога вирівнялась, і бігти стало легше. Кущі розступились, на короткий час показалися виднокіл і край бузкового моря. Потім стежка заглибилася в ліс — густий і вологий, повний пташиного цвірінчання, щебету, свисту. Хмарами носилися прозорі комахи на фіолетових крилах, у густому повітрі стояв низький дзвін. «Ого, — з повагою подумав Крокодил. — І справді, дике місце».

На повороті він кілька разів бачив лаву цілком — попереду й досі біг Айра, так буденно й ощадливо, що сумнівів не лишалося: цей може й день, і два чухрати вперед, не думаючи про воду й харчі. Чорнявий красень Полос-Над м’яко трюхикав слідом, за ним, мало не наступаючи на п’ятки один одному, бігли п’ятеро або шестеро дебелих парубків, потім велика прогалина в лаві — і червонощокий, рано засапаний підліток, який більшу частину сил пускав на те, щоб наздогнати. «Спорттабір, — пригадав Крокодил. — Військові збори. Не думав, що знов доведеться починати все спочатку, але досвід дає перевагу. Пограймо, діти, адже приз того вартий».