Марина Дяченко - Мігрант

Вийшло сонце. Поверхня моря спалахнула, всяка дрібна хвиля прикинулась діамантом; попереду — нове небо й новий світ, нові можливості. «Чорт забирай, — подумав Крокодил, — я вже хочу бути місцевим моряком. Або місцевим космонавтом. Або… я ж нітрохи не знаю, які є справи та професії в цьому світі…»

Човен повернув, сонце зайшло за хмарину, і мана розвіялась. «Я пущуся невідомо куди, незрозуміло навіщо, з самою лише слабкою надією — зрозуміти, за якими ознаками цей світ поділяє людей на повноправних і залежних. Я їду, щоби посісти в цьому світі пристойне місце — і заразом з’ясувати, що мені пристало…»

Він знову поглянув на хлопчака, що сидів поруч.

Парубок був зелений тепер уже й обличчям. Піймавши погляд Крокодила, він стріпнувся, швидко схилився за борт, і його знудило.

Ззаду засміялись.

Години за три, коли в Крокодила щеміли од вітру щоки, сльозились очі й тріскалися губи, попереду показалася смужка землі. «Весь укритий зеленню, абсолютно весь…» — утомлено подумав Крокодил.

Човен обійшов тупий мисок і ввійшов у бухту. Море тут було бузкове, хвилі здіймалися й опадали. На кам’яному березі чекала людина в коротких шкіряних штанах до колін. Крокодил примружив запалені очі: мужикові було років тридцять. Провідник? Тренер? Місцеве начальство?

Човен знову пішов незграбно і, просівши у воді, розвернувся до берега правим бортом.

— Сходьте, — негучно сказав чоловік на березі.

Човен стояв над глибоким місцем, і берег височів над водою сантиметрів на тридцять. Претенденти розгубилися на якусь секунду; першим підвівся вродливий парубок у сорочці без застібки, з широким коміром. Граційно стрибнув у море, вмить випірнув, у два помахи дістався берега, виліз і — Крокодил роззявив рота — струснув із себе воду неповторним тваринним рухом, від голови до п’яток. Крокодилу завжди подобалося спостерігати, як обтрушуються собаки, але щоб такий рух ефектно, та ще й красиво повторила людина — він не міг уявити.

«Парубійко — лідер, — подумав він, дивлячись, як інші підлітки, осмілівши, вибираються з човна й лізуть на берег. — Перед начальником удало козирнув і товаришам показав, що вміє».

Він перевів погляд на зеленоволосого поряд із собою. Тимор-Алкові було погано. Крокодил відчував його запах — запах хлоп’ячого нервового поту.

Звільняючись від пасажирів, човен стрибав на воді, мов несповна розуму. Офіцер на кормі стояв, мальовничо поклавши руку на бік, і дивився туди, де в горловині бухти було видно обрій. «Якби ж то опинитися на твоєму місці», — подумав Крокодил. Нічого нікому не доводити, а просто красиво стати на кормі. Навряд чи цією штукою так складно керувати…

Він похопився, пригадавши, що відстає від решти, затримав дихання й стрибнув за борт. Вода виявилась несподівано теплою. Крокодил із величезною втіхою поплавав би, поніжився у хвилях, але всі вже вибрались на берег — і він із нехіттю пішов слідом за колективом.

Зеленоволосий вибрався на берег останнім. Плавати він, усупереч побоюванням Крокодила, умів незгірш за інших. Просто дуже нервував і не вмів того приховувати.

— Усіх вітаю, — чоловік у коротких штанах говорив не піднімаючи голосу, але балаканина новоприбулих одразу стихла. — На цьому острові мене звуть Айра. Я прийматиму у вашої групи Пробу, в міру того, як ви будете готові. Станьте вряд і назвіть ваші імена.

Хлопчаки моментально вишикувалися. Крокодил завбачливо став на лівому фланзі. До нього — мабуть, інстинктивно — знов прибився Тимор-Алк; виявилося, що зеленоволосий вищий за Крокодила майже на півголови, та й решта претендентів, навіть зовсім юні, зростом не поступаються дорослим.

Красеня, що першим стрибнув із човна, звали Полос-Над. Крокодил уважно слухав імена інших, намагаючись запам’ятати з першого разу. Багато хто нервувався, ховаючи страх за сміхом чи бравадою. Таких інструктор умить ускромлював:

— Спокійно. Поки що мені треба від тебе тільки ім’я, більше нічого. Повтори.

— Андрій, — сказав Крокодил, коли до нього дійшла черга. — Васильович. Строганов. Можна просто Андрій.

— Мігрант? — сухо спитав Айра.

— Так.

— Човен там, — він перевів погляд на Тимор-Алка. — А це що в нас за блідо-зелена парость?

У лаві засміялись.

— Не зрозумів, — сказав Крокодил. — Що значить…

— Значить, що човен там, — Айра знову кинув на нього погляд сірих, із бузковим полиском, мутнуватих очей. — Сідай у човен, і щасливої дороги назад.