Марина Дяченко - Мігрант

Крокодил здригнувся. Айра замовк, не закінчивши лічити; над аварійним світильником, над плавучими вогнями виникла нова тінь — ніби хтось бавився фотошопом і змайстрував силует із диму й брудного снігу.

— Бюро взяло на себе зобов’язання перед громадою Раа, — сказав чужий і виразний голос. — Ви перебуваєте в осерді упущеного стабілізатора. Чи немає у вас наміру пошкодити його?

— Ні, — сухо озвався Айра. — Такого наміру нема й не може бути.

— Перепрошую, Консуле. У разі, якщо ваші дії нестимуть загрозу стабілізатору, як Бюро має це сприймати? Як відмову від співпраці чи як нещасний випадок?

— Як нещасний випадок, — помовчавши, сказав Айра.

— Чи повинне Бюро усунути загрозу стабілізаторові в разі, якщо така загроза все-таки виникне?

Айра мовчав майже хвилину. Крокодил злякався, що той узагалі не відповість.

— Так, — глухо сказав Айра. — У разі, якщо загроза стабілізаторові виникне, вживайте заходів, які вважатимете за потрібні.

— Ви розумієте, що такі заходи потягнуть за собою припинення індивідуальних життів трьох людей, що перебувають усередині об’єкта?

— Так, — цього разу Айра не вагався. — Чи можу я попросити поради?

— На жаль, Консуле, в ситуації, що склалася, Бюро не може радити вам, — силует здригнувся й трохи змінив обриси. — Прощавайте.

І силует зник. Жовті світні кулі продовжували свій плавний, заворожливий рух.

— Починаю зворотний відлік, — помовчавши, сказав Айра. — Десять, дев’ять, вісім…

Крокодил заплющив очі. Йому раптом стало легко, набагато легше, ніж було до появи представника Бюро; якісь знаки були розставлені на місця, якісь коліщатка зчепились, і частинки мозаїки склалися точно й просто. «Річ не в страху, — сказав собі Крокодил. — Річ у тому, заради чого його долаєш. Я подолав страх смерті, тому що є речі важливіші, ніж моє життя. Айра подолав страх помилитись, тому що є речі цінніші, ніж його правота. А Тимор-Алк… хлопчині важче, ніж нам, разом узятим, тому що ні я, ні навіть Айра не можемо уявити всіх страхів хлопчика, який наполовину Тінь, але й він переступив через страх — а скільки він разів через нього переступав перед нашими очима ще тоді, на острові. Він пан сам собі, цей метис. Він тут справедливо».

— …Три, два, один. Нуль.

Задрижало повітря.

Усі тіні, які відкидав у цю хвилину Крокодил, відшарувалися від стіни й пішли йому назустріч, щокроку набуваючи об’єму.

— Дихаймо, — здалеку, ніби з туману, долинув голос Айри. — Не забуваймо дихати.

Крокодил втягнув у себе повітря ротом і відчув, як висихають, тріскаються губи.

І він увійшов у свої тіні, як у ріку.

Шуміла вода, але не заспокійливо, а радше тривожно. Віддалік гуркотів водоспад; Крокодил стояв навкарачки в теплому й чистому піску. Перед ним, за п’ять кроків, лежав на березі труп Тимор-Алка, мокрий, зелений, із проломленим черепом.

— Ах-ха…

З жаху він підскочив. Другий Тимор-Алк, живий, одягнений у чорний комбінезон і з сумкою біля пояса, йшов уздовж води геть, залишаючи нерівну вервечку слідів.

Його гукнув знайомий голос. Різкі, схожі на крижані скалки слова; Айра з’явився з-за спини, пройшов уперед, на ходу озирнувся, кличучи за собою, щось прокричав, Крокодил розібрав тільки своє ім’я, злегка перекручене: «Анррррд…рій»…

— Любов-кров, — швидко промовив він уголос.

І почув риму Його рідна мова, земна російська, стала на місце, а мова Раа вислизнула, мов капелюх під поривом вітру.

Айра знову покликав його — і зупинився, побачивши вираз його обличчя. Про щось спитав занепокоєно.

— Я не розумію, — Крокодил артикулював напоказ, розводив руками, ілюстрував, торкаючись скронь, лоба, рота. — Не ро-зу-мі-ю тебе…

Айра здогадався, в чім річ. Стиснув губи. Жестом звелів: за мною. Не відставай.

Крокодил знову подивився на труп на березі. Той змінювався перед очима, розкладаючись під сонцем. Оголилися кістки…

Айра повернувся, міцно взяв Крокодила за лікоть і потягнув уперед. Крокодил приладнався до його ступи; Тимор-Алк ішов уперед, не озираючись, ніби його кликали і він не хотів запізнитись.

Он воно як. Хлопчисько вивів нас до якоря — до місця своєї скасованої смерті. Що там лишилося розкладатись, на березі? Минуле? Майбутнє? Не важливо; швидше йти за хлопчиком, для якого цей світ наполовину рідний. Він бачить мету. Він нас виведе.

Ноги грузли в піску. Крокодил упізнавав світ навколо — й не впізнавав. Це був острів, де вони з Тимор-Алком проходили Пробу, але затьмарений, зламаний, зі зміщеними в синє барвами, висохлий, як мумія.