Марина Дяченко - Мігрант

— А куди ми потрапимо? — Крокодил чемно дочекався паузи.

— Наш світ матеріальний, це тінь на стіні. — Айра помовчав. — Ми повинні пройти в інший світ, той, що відкинув цю тінь. Первинний. Там знайти когось або щось, хто чи що має зв’язок із Творцем. Зрозуміти або побачити, в чому конфлікт матерії та ідеї на Раа. Краще — якщо буде рецепт розв’язання конфлікту. Гірше — якщо не буде, але однаково добре.

— Це ж маячня! — не витримав Крокодил.

Подорож до потойбіччя, на зустріч з Аїдом. Чи політ на повітряній кулі за хмари, де сидить Бог і дає на все відповіді.

— Айро, — сказав Крокодил тоном нижче. — Я знаю, що на Раа присутність Творця — ніби науковий факт, а не релігійний постулат. Але те, що ти кажеш, — це…

Він затнувся. Навпроти сидить хлопчик, народжений від уявного батька. І сам Крокодил кілька днів тому бачив кишіння в червивій масі, що була настільки матеріальною, аж ніздрі досі пам’ятають цей сморід…

Айра терпляче чекав, за виразом Крокодилового лиця споглядаючи його внутрішній монолог. Дочекався, доки Крокодил остаточно зіб’ється з пантелику. Кивнув:

— Тоді, на березі, пам’ятаєш? Я зробив діру в матеріальній реальності таким чином, що стало можливим потойбіччя. І я пішов… туди, пішов дуже далеко й не повернувся б, якби ти не припік мені руку. Тоді я відчув себе певніше, наздогнав утікача й повернув.

Тимор-Алк миттєво розгубив свою значущість, уривисто зітхнув й опустив очі.

— Відбудувати пошкоджене тіло легше, ніж повернути в нього душу, — після короткої паузи продовжував Айра. — Тим паче, коли за плечима — чудовий донор.

— Ти тоді не знав, що я добрий донор, — вирвалось у Крокодила.

— Та ти погодився.

— Я не знав, на що згоджуюсь.

— Але ти б погодився, якби знав.

Вода в пласкій чаші зовсім заспокоїлась. Весь гай на орбіті стояв тихо, ледве сукаючи гілками під штучним вітерцем. Там, на березі, шуміла вода, диміло в улоговині багаттячко, пісок був просочений водою і рожевою кров’ю… «Так, — подумав Крокодил. — Я би погодився, навіть якби знав».

— Дестабі, — сказав він повільно, — той, хто… дестабілізує?

— Так. Руйнує матеріальність світу у визначеній точці. Власне, саме це я збираюся вчинити всередині стабілізатора.

— І ми ввійдемо до потойбіччя?

— Здається, ніхто з нас не вмер, — Айра всміхнувся. — Отож і світ не буде потойбічним.

Крокодил схилив голову й хвилини три дивився на воду. Тимор-Алк сопів. Айра мовчав, не рухаючись і, здається, не дихаючи.

— Відповідь на одне питання, — сказав Крокодил.

— Хоч на два.

— Коли ти ходив на «той світ» по Тимор-Алка, тіло твоє сиділо на березі й мало кепський вигляд. Коли ми ввійдемо в змінену реальність — чи означає це, що наші тіла залишаться всередині супутника?

— Я не знаю, — помовчавши, сказав Айра.

— Тобто як це — не знаєш?!

— Операції з реальністю небезпечні. Зокрема й тому, що ніхто їх раніше не проводив у таких масштабах. Я можу тільки здогадуватися… снувати припущення. Я думаю, що, ввійшовши до зміненого світу, наша свідомість спроектує себе на новий носій… Ця проекція буде тілом.

Крокодил потер скроні. Тимор-Алк усміхнувся, розгублено й безпорадно.

— Нічого не зрозумів, — зізнався Крокодил. — Крім того, що ти хочеш стрибнути в колодязь, не знаючи, де дно.

— Я не маю вибору, — жорстко сказав Айра. — До речі, ти маєш право відмовитися. Ви обидва.

Тимор-Алк втягнув голову в плечі. Крокодил хмикнув.

— Нам потрібен канал зв’язку з Творцем, — помовчавши, іншим тоном сказав Айра. — Через людину, предмет або явище. У нас є компас — Тимор-Алк, який наполовину Тінь; наше з тобою завдання, Андрію, — іти за ним і забезпечувати йому безпеку.

— А якщо в мене не вийде? — спитав хлопчина й ураз пошкодував, що сказав це.

— І таке може бути, — Айра не виявив невдоволення. — Якщо в Тимор-Алка, попри мої надії, не вийде — тоді поведемо ми з моєю інтуїцією. Якщо не вийде в нас, — він помовчав, — Андрію, вибач, я не певен, що ти зможеш когось вести на «тому світі»… Та тобі доведеться.

— Зрозумів, — сказав Крокодил.

Крізь гофрований рукав, де сухе повітря дерло горло, перейшли до посадкового шлюзу.

Маленька капсула була розрахована на ремонтника з обладнанням. Троє могли поміститися в ній насилу, і то без вигоди; Крокодилові згадався вузький човен, що віз підлітків на острів. Там був простір, хоч від незручної пози боліла спина, і вітер їв очі. Тут Крокодилові здалося, що його склали вдвоє й запхали до труби.