Марина Дяченко - Мігрант

— Айро.

— Так?

— Куди виганяють… їх?

— Є кілька баз на порожніх планетах, це далі від світила, ніж Раа, атмосфера бідна, умови важкі, але сяк-так можна жити. Біженцям із Лоа нітрохи не краще.

— Лоа… це ті, в яких вибухнула планета?

— Так.

— Тоді їм принаймні нема в чім себе винуватити.

— Є в чім, — сказав Айра. — Вони винуватять себе, що не мігрували, поки була така можливість, на Раа або в інший залюднений світ. Вони чекали, чекали до останнього, що все повернеться на краще… І діждали.

— А я звинувачую себе, що мігрував, — сказав Крокодил. — Вони хоча б разом. Вони одне одного підтримують. Їхня домівка лишилася в спільній пам’яті, а значить, вона існує як… як ідея. А я сам. І мій дім мені сниться майже щоночі, Айро. Я пам’ятаю кожну подряпину на паркеті й кожну складку портьєри.

— Отже, твій дім теж існує як ідея.

— Не в цьому річ! Вигнанець сам обрав свою долю: він свідомо нашкодив громаді, і його засудили… А я — як квітка, даруй на грубому слові, в потоці. Я ні разу в житті не був собі паном. Я завжди плинув за течією.

Айра хмикнув:

— Ще один сумнівається в моїй компетентності… Андрію, це ж я видав тобі посвідчення повноправного громадянина. Я взяв на себе відповідальність стверджувати, що ти — пан сам собі.

Крокодил хотів сказати: «Це вийшло випадково», але притримав язика.

Кольорові вогні повільно ворушилися на небі, пересуваючись, освітлюючи ніч.

— Певне, вигнанці мають своє суспільство, — припустив Крокодил. — Чи їм не дозволено триматися разом?

— Дозволено. Та вигнанці одне одного уникають. Уночі Раа сходить на темному небі, там рідний дім. Хочеться дивитись на нього й вити. Їм не потрібні свідки цих пісень.

Крокодил вдивився в його обличчя й раптом злякався:

— У тебе когось вигнано? З близьких?

— У тебе ніколи не закінчуються питання. Та в мене закінчуються відповіді, — Айра осміхнувся. — Мені час.

І він устав, за старою звичкою не торкнувшись руками опори.

Ні звуку не долинало знизу. У лісі мерехтіли бліді вогні; Крокодил дивився, як Айра спускається сходами, як він виходить із будинку, як іде, не озираючись і не прощаючись, і гілля змикається за його спиною.

— Айро! — крикнув Крокодил. Його голос відлунням озвався в лісі.

Нема відповіді. Темрява.

— Махайроде! Тобі для твого проекту все ще потрібен донор? — крикнув Крокодил.

У домі заворушилися. Щось тихо сказав Тимор-Алк.

Хитнулися гілки. На галявинці, освітленій сяйливим небом, виник Айра:

— А ти роздумав повертатися на Землю? — він казав голосніше, ніж було потрібно, ніби закликаючи весь ліс бути свідком.

— У мене двадцять мільйонів років, щоб повернутися, — тихо сказав Крокодил. — Я встигну, як ти гадаєш?

— Договір активовано.

Вода холодила долоні. Крокодил поглянув на Айру, потім повільно витягнув руки з чаші. У глибині промайнув короткий текст; Крокодил читав його раніше.

— Добре, — сказав Айра. — Тепер слухай. Раа, як ти знаєш, напередодні катастрофи. Матерія перероджується. Ідея виривається на свободу, але це викривлена, нездорова ідея.

Крокодил повільно кивнув:

— Уперше ви стали їсти м’ясо. І тим порушили задум Творця: ні боротьби, ні насилля, ні крові. А тепер що?

— Ми не знаємо. Припущень — тьма-тьмуща. Стабілізатори багато сторіч силоміць утримували Раа в неприродній для неї системі. Весь цей час Раа не відповідає задумові Творця… Так, ні боротьби, ні насилля, ні крові. Майже. А таки нема відповідності задумові! Утім, ми відволікаємось, Андрію.

Тимор-Алк солідно кивнув: так, мовляв, відволікаємось.

— Тепер про наші плани, — Айра мигцем поглянув на хлопчину. — Ніхто не збирається помирати. Ми повинні вжити оперативних заходів і за їхніми підсумками видати рецепти Світовій Раді, як зберегти баланс матерії на Раа.

— Так, — Крокодил обережно струсив долоні.

— Та загроза життю існує. По-перше, це стабілізатор: ми будемо поратися з матерією в осерді пристрою, за справність якого відповідає Бюро. Ми не знаємо, як Бюро сприйме наші дії.

— Невже Бюро може…

— Повторюю: ми не знаємо. Мені теж здається, що Бюро не стане нас ліквідовувати. Та це всього-на-всього припущення.

Тимор-Алк кивнув ще раз. Він сидів навпроти Крокодила, стрімко подорослішалий, у чорному форменому комбінезоні, з посвідченням громадянина на ланцюжку поверх подвійної нагрудної кишені. Тимор-Алк усе це знав; інструктаж був призначений персонально Крокодилові.

— Та головну загрозу становить не Бюро, — вів далі Айра. — Там, куди ми потрапимо, ризики не підлягають оцінці.