Микола Дашкієв: Зустріч з тайфуном

— Вони приходять щосуботи, док. Двоє монахів і їхній адвокат. Вони дуже люб’язні, цікавляться моїм здоров’ям, здоров’ям Мікі, зичать йому довгих років життя. Але щоразу з ввічливою настирливістю вони бажають бачити Мікі. І я змушений виводити цуцика до них, аби вони переконалися, що він живий і здоровий. Адвокат монастиря не такий делікатний. Він завжди робить відбиток лапи Мікі, певно, боїться, щоб я не підміняв пса в разі його смерті. Потім вони частують Мікі чимось смачненьким…

— Що? — схопився доктор. — Ви ідіот у кубі! Та розумієте ви врешті-решт, що вони його повільно отруювали!

— Це я зрозумів, коли їхав сюди, до вас. Але тепер уже пізно. Навряд чи мені вдасться виграти процес. Головний спадкоємець однаково сконав, і, якщо навіть монахи процес програють, я теж зостануся ні з чим, бо спадщина залишиться державі.

— Так, так, тут ви маєте рацію, — доктор швидко, швидко заходив по кабінету з кутка в куток. — Тут ви маєте рацію, і добре, що ви хоч це розумієте. Так, так… Але скажіть, хто вас напоумив звернутися саме до мене і чому ви так упевнені, що я вам зможу допомогти?

— Док, я був у Політехнічному музеї, коли там демонструвалися ваші кібернетичні чи електронні цяцьки…

— Кібернетичні цяцьки! Електронні цяцьки! Якого біса ви тямите у цьому? Ви хоч маєте уяву про те, яка різниця між електронікою та кібернетикою?

— Не маю, док, слово честі, не маю. Та мені це й ні до чого. Але коли ваша кібернетична черепаха ходить, як жива, робить різні вправи, як жива, бере їжу, як жива, коли ваша електронна білка стрибає з гілки на гілку і гризе горіхи, мов жива, то чому щось подібне не може зробити електронний чи кібернетичний спанієль?

— Так, так, ви маєте рацію, ви, безперечно, маєте рацію! — тепер доктор Берцеліус уже не ходив, а бігав з кутка в куток. — Слухайте, коли мусять прийти монахи?

— В суботу. А сьогодні понеділок.

— Сьогодні вже вівторок, гляньте — п’ята година ранку. Але я постараюсь устигнути.

— До-ок, — стогін вдячності вирвався з грудей Боба, він простягнув до Берцеліуса руки. — Гонорар…

— Ніяких гонорарів! Ви мені противні, і я роблю вам послугу зовсім не в ім’я гуманності. Повірте, мені абсолютно начхати на те, прив’яжете ви камінь до шиї чи ні… Просто мені хочеться, щоб пошилися в дурні ці облудні святенники. Приїдете до мене в п’ятницю вночі.

…В п’ятницю вночі біля будинку доктора Берцеліуса зупинилась чорна машина. З неї вискочив високий мужчина у довгополому плащі і рішуче подзвонив. Йому відчинили двері, а ще за кілька хвилин він вийшов з будинку, тримаючи під пахвою щось загорнуте в плед. Загурчав мотор, і машина з притушеними фарами на шаленій швидкості помчала в напрямку Грибтауна.

…А в суботу, десь так опівдні, алеєю, що вела до розкішної вілли покійного Джекоба Дарлінга, йшло троє. Двоє були одягнені в чорні сутани, один, це був адвокат, — у вишуканого крою спортивний костюм. їм назустріч вибіг волохатий, довговухий спанієль. Двоє в чорних сутанах здивовано перезирнулися, але тут-таки опанували себе, бо на ґанку з’явився Боб Дарлінг.

— Мікі, милий песику! Ти живий, здоровий! Ах ти ж ласун такий! На ковбаску! — один з монахів зігнувся і простягнув Мікі пакуночок. Мікі взяв обережно пакуночок у зуби, проте їсти не став, а поніс його і віддав у руки Бобу Дарлінгу. І тут сталося таке, що примусило здригнутися не тільки монахів та адвоката, а навіть самого Боба. Мікі раптом став на задні лапи і, вказуючи на монахів передньою, мовив людським голосом:

— Містере Дарлінг, будьте свідком! Ці люди хотіли мене отруїти. Віддайте ковбасу на аналіз і розпочинайте негайно процес!

Гикаючи з переляку, монахи кинулись до воріт — тільки залопотіло. Стрибаючи, як цап, слідом біг адвокат у спортивному костюмі. Їх наздоганяв саркастичний сміх Мікі. Доктор Берцеліус показав, на що здатна кібернетика й електроніка.

Зараз монастир Святого Сульпіція вперто судиться з Бобом Дарлінгом — одного монаха розбив параліч. Адвокати збирають багатий урожай, спадщина Джекоба Дарлінга дозволяє розтягти процес на десятки років.

Доктор Берцеліус процесом не цікавиться. Він задоволений — наука в двобої з тими, кого він ненавидів усе життя, вийшла переможницею, і це для нього найголовніше.

Я дуже люблю науково-фантастичну літературу і тому завжди шкодую, що в нас її випускають замало. Можливо, авторів лякають технічні труднощі й терміни, з якими довелось би мати справу, тому я відібрав з прочитаних книжок частину найуживаніших слів і пояснив їх, керуючись змістом цих творів.