Микола Дашкієв: Зустріч з тайфуном

Телефонний дзвоник пролунав о восьмій ранку, коли Картней з насолодою розтирався рушником після холодного душу. Він підняв трубку й почув схвильований голос Ліннокса:

— Забирай Боббі і негайно до мене!

— Що скоїлося?

— Базікати ніколи! Мерщій до мене!

Хоч як швидко везла Тома й Боббі їхня спортивна машина, вони прибули до котеджу Лінноксів другими. Перед високим парканом уже стояв поліцейський фургон, що дуже здивувало друзів. Коли вони зайшли до вітальні, поліцейський інспектор почав перечитувати щойно складений акт обстеження. В ньому говорилося, що невідомий вівчар — автор сенсаційних рекордів Джім Хікс, який залишився ночувати в заміському котеджі тренера Джорджа Ліннокса, що підтверджують журналісти Томас Картней і Боббі Вуд, уночі, не попередивши господарів котеджу, загадково зник. Жодних слідів насильства чи боротьби в кімнаті, яку було надано Хіксові для сну, не виявлено. Собака-шукач показав, що Хікс вистрибнув у вікно, вийшов з садиби на шосе, де його слід загубився. Джім Хікс залишив дивну записку, адресовану переважно Картнею і Буду. Фахівці-графологи стверджують, що записка не належить руці Джорджа Ліннокса чи його дружини, і, як показує аналіз, її написано заздалегідь. За заявою господарів котеджу, в них нічого не вкрадено; Джордж і Лота Ліннокси карного звинувачення проти Джіма Хікса не висувають, що всі присутні й скріплюють власноручними підписами.

Інспектор перший розписався під незвичайним актом і звернувся до репортерів:

— Ну й щастить же вам обом! Після вчорашньої сенсації — загадкове зникнення рекордсмена і лист особисто на ваші імена.

— Який лист? — не зрозумів Картней.

— Ось — читайте й радійте!

Інспектор поклав на стіл перед Томом і Боббі аркуш паперу, трохи забруднений на згинах. На ньому квадратними літерами, з явним прагненням приховати справжній почерк, було виведено:

“Дуже прошу вибачити за дурний жарт. Не шукайте мене, бо ніякого вівчаря Джіма Хікса не існує; я вигадав це ім’я з важливих міркувань. Мої вчорашні рекорди ні в якому разі не можна реєструвати як світові. Чому — поки що не скажу, це моя особиста таємниця. Одне обіцяю: менш як за місяць я розкрию її в пресі. Повідомлень від мене мусять чекати чемпіони спортивного репортажу Томас Картней та Боббі Вуд. Великий привіт!”

— Цікаво, чому він хоче зробити своїми довіреними саме вас? — запитав інспектор. — Слово честі, хлопці, буду німий як могила: ви з ним знайомі?

— Авжеж, — відповів Картней. — Вчора ввечері сподобилися честі познайомитися ось за цим столом. Може, тому він і обрав нас адресатами?

— Логічно, — погодився інспектор. — Єдині знайомі журналісти…

— Стривайте, — раптом промовив Ліннокс і повернувся до Тома. — А твої вчорашні підозри? Чому ти спитав, чи не знайомлюся я з Хіксом удруге? Може, ви разом з цим вівчарем морочите мені голову, розігруєте старого?

— Мої підозри не ствердилися, — зітхнув Картней. — Учора ми з Боббі спеціально й дуже ретельно переглянули всі знімки Хікса на стадіоні, але знайомих рухів так і не встановили. Я думав, що це Чарлз Хедді.

— Хедді! Це опудало! Отакої! — зареготав Ліннокс. — Та цей п’яничка неспроможний зараз трьох метрів пробігти, через поріг свого бару перестрибнути!

— А таємниця, вказана в листі? Попередження, що не можна реєструвати рекорди! — вів далі Картней. — На мій погляд, тут не обійшлося без якогось… еліксиру сили. З його допомогою, можливо, і я, і Хедді, давно не треновані спортсмени, могли б показати такі ж запаморочливі результати.

Замість відповіді Джордж Ліннокс зняв трубку відеотелефону, набрав номер бару Чарлза Хедді. На екрані з’явилася його добре вгодована лискуча пика. Дарма, що була рання година, Чарлз уже встиг добряче похмелитися, і настрій у нього був на всі сто відсотків, як він сам любив казати. Інспектор розсміявся:

— Тут явне перевантаження еліксирами протилежної дії. Взагалі, мені здається, що ми не розкриємо таємниці, доки цей Хікс чи Ікс сам цього не схоче. На вашому місці, хлопці, я б поспішив до редакції: у ваших руках така сенсація, ще й завірена моїм підписом! Але умова: не забудьте й про мене, віддайте мені мою невелику частину слави!..

Коли поліцейський фургон, що швидко біг попереду, звернув у бокову вуличку, Том пильно глянув назад. Переконавшись, що за ними нема жодної машини, сказав Боббі:

— Звертай до вілли Картрайта, давно ми його не бачили.

Проте тут їх чекала невдача. Старий, добре знайомий їм служник, який куняв на осонні побіля хвіртки у високому глухому паркані, сказав, що його господар вже більше місяця десь подорожує. Лише вчора надійшов лист, у якому Картрайт повідомив, що приїде десь через три-чотири дні. Якщо гості не встигли поснідати, то він радий прийняти друзів свого господаря, почастувати смачним сніданком.