Олег Авраменко - Жменя вічності

При переході дослідженим каналом другого роду найоптимальнішим варіантом вважалася синхронізація власного бортового часу з об’єктивним ґалактичним. Проте в разі проходження через недосліджений канал рекомендувалося запускати ґенератор на максимальній потужності, щоб не втратити роки, чи навіть десятиліття, на той випадок, якщо цей канал веде до якоїсь віддаленої зірки за межами Ґалактики.

Резонансний ґенератор „Зорі Свободи“, швидкісного військового судна, мав достатні ресурси, щоб лише за чотирнадцять годин об’єктивного часу пройти канал довжиною п’ятдесят кілопарсеків. Я віддав бортінженеру Ортезі розпорядження підтримувати його потужність на рівні двох третин від граничної — цього вистачало, щоб за будь-яких, навіть найнесприятливіших, обставин ми витратили на перехід не більше двадцяти чотирьох годин.

За нашим же власним часом, як не крути, до виходу з каналу залишалося приблизно півтори доби. Перші дві години польоту я напружено стежив за роботою всіх систем, поки нарешті не переконався, що вони функціонують ідеально, без найменших відхилень від норми. Лише тоді я дозволив собі розслабитися — і тієї ж миті мене здолала така втома, що я ледве доповз до своєї каюти. Я не спав повноцінно з моменту пробудження в підземному сховку імператора, а відтоді минуло багато часу і сталося чимало важливих подій. Хіба що в шатлі я дозволив собі кілька годин подрімати, поки він летів по інерції до метеоритного пояса, а ще після розгону крейсера Аґатіяр із Шанкаром переконали мене піти відпочити — проте тоді я здебільшого вертівся в ліжку, хвилюючись перед першим у моєму житті реальним гіперпереходом. Тепер всі тривоги залишилися позаду, отож я спокійно проспав чотирнадцять годин поспіль, що було для мене своєрідним рекордом.

Прокинувшись, я негайно подався до штурманської рубки і застав там одного Арчібальда Ортеґу, який сидів у капітанському кріслі. Щойно я ввійшов, він рвучко підхопився з місця й віддав честь:

— Капітане, сер! Доповідаю: всі системи корабля функціонують нормально, політ проходить у повній відповідності з ґрафіком.

Кілька секунд я очманіло дивився на нього. Мало того, що Ортеґа салютував мені й рапортував по-воєнному, — на ньому ще й був флотський мундир! Такий самісінький, як у мене, лише з відзнаками лейтенанта-командора — чи то пак капітана третього ранґу.

— Вільно, старпоме, — сказав нарешті я, експромтом призначивши Ортеґу своїм першим помічником. — Давно на вахті?

— Відтоді, як ви пішли спати, сер.

— Тоді вам час відпочивати. Ви вільні.

Він знову козирнув:

— Старший помічник вахту здав!

— Капітан вахту прийняв, — відповів я й сів у крісло. — До речі, де інші?

— Старі сплять. — Скінчивши чергування, Ортеґа перестав корчити з себе ревного служаку. — Дівчинка теж. А Ріта недавно прокинулась і зараз господарює на камбузі. Очевидно, їй уже набридли сандвічі з харчових автоматів. — Він хмикнув. — Мені теж.

— Тоді йдіть і повечеряйте по-людськи. А Ріту попросіть, щоб принесла мені сніданок.

Залишившись у рубці сам, я приготував собі каву й перевірив показники всіх приладів. Як і рапортував Ортеґа, корабельні системи функціонували без найменших відхилень. Щоправда, реактор споживав забагато термоядерного палива, підтримуючи задану потужність резонансного ґенератора, проте мене це не турбувало: запасів зрідженого дейтерію нам вистачало, щоб тричі перетнути від краю до краю всю Ґалактику.

Після перевірки систем я викликав на екран допоміжного терміналу історичні відомості про Терру-Ґаллію. У своїх віртуальних космічних подорожах я відвідував багато різних людських систем, але цю планету завжди обминав. У усіх довідниках Терра-Ґаллія фіґурувала як населений світ третьої катеґорії — звичайний середнячок, що не відігравав вагомої ролі у своєму реґіоні Ґалактики, і разом з тим був позбавлений тієї специфічної привабливості, яку мали дикі, відсталі, ще не до кінця освоєні планети.

Ознайомившись з докладним історичним нарисом про Терру-Ґаллію, що його комп’ютер послужливо переклав мені анґлійською, я був трохи здивований. Автори зовсім не намагалися перебільшити значення своєї планети в довоєнний період, вони відверто визнавали її другорядність та пересічність і навіть певною мірою пишалися цим. У їхній гордості вчувалася чимала гординя: мовляв, ось ми, такі посередні та другорядні, зуміли встояти перед Чужими, тоді як решта планет зазнали поразки.