Радий Радутный - Люди та зорi

Дўвчина посмўхнулась й встала з-за столика. Весело про щось перемовляючись, вони пўшли до будинку.

Серж важко зўтхнув й знову налив собў повну чарку. Кўт уважно дивився йому в очў.

- От так-то, котику! Змўнився Юр, дуже змўнився. Знищили напўврозумну расу й примудрились вўдшукати в тому "найсмўшнўше". Розумўю, прогресс, переможна експансўя людства, але... - вўн рўшуче вихилив коньяк й твердо закўнчив:

- ...Гидко!

Кўт вўдвўв погляд ў махнув хвостом.

Хелл прокинувся рано, надворў лише почало свўтати. Якась гўлка шелеснула за вўкном, м'язи вўдгўкнулись на те миттївою напругою, наче на небезпеку. Юр посмўхнувся.

- Спокўйно, спокўйно, - пробурмотўв вўн сам до себе. - Тут все нормально.

Вўн вийшов надвўр, пересмикнув плечима - було досить прохолодно. Шелестўло листя, гострий слух десантника вловив короткў посвисти яко?сь пташки. Свўже повўтря здавалось трохи розрўдженим пўсля густо?, насичено? випарами та багатшо? на кисень атмосфери чужо? планети.

За кўлька крокўв вўд ганку росло велике дерево з похилою гўлкою. Оглянувшись - "чи нўхто не бачить?" - Хелл стрибнув просто з ганку, вхопився руками за ту гўлку, й легко закинув не ? все тўло. Дерево зарипўло. Таким же швидким й вправним рухом Юр перескочив на друге дерево, гоўднувся й з шестиметрово? висоти стрибнув на землю. Посмўхнувся "бачили б хлопцў, якими дурницями займаюсь, хе-хе..." - й зайшов до будинку.

Й побачив Селену. Стоячи бўля вўкна, дўвчина розглядала гўлку, з якоў стрибнув Хелл, й навўть не помўтила, як вўн зайшов.

- Доброго ранку! - сказав Юр.

Селена ойкнула й рўзко обернулась.

- Д-доброго ранку, - затнувшись, вўдповўла вона. - Як це ти пўдкрався? Наче ж тўльки-но надворў був!

- Так ось так, - посмўхнувся Юр. - А ти завжди так рано встаїш?

- Ой, рўдко! - смўшно зморщила носик дўвчина. - Люблю поспати. А сьогоднў щось рано прокинулась. А Серж, мабуть, до обўду спатиме.

Справдў, з-за дверей долинуло голосне "хррррррр...".

Хелл посмўхнувся й прочинив дверў до свої? кўмнати.

Й вилаявся, вдарившись лобом об одвўрок.

Селена почервонўла.

- Прошу пробачення, - нўяково промимрив винуватець того. - Здаїться, вчора проходив нормально...

Юр зачинив дверў й лише потўм замислився над тим цўкавим фактом. А коли зачепив обома плечима одразу дверў душовоў кабўнки - вўдчув деяку тривогу.

- Серж, тобў катер сьогоднў дуже потрўбен? - запитав вўн пўд час снўданку.

- Та начебто нў. А що?

- Хочу зганяти в мўсто.

Серж закашлявся. Хелл потилицею вўдчув стривожений погляд дўвчини.

- Тобў тут не сподобалось? - запитав еколог.

- Та нў, що ти. Тут чудово. Так, деякў справи з'явилися. Я повернусь через пару годин.

- А що за справи? Чи не додому зўбрався?

- Та й додому теж. А що?

Серж вўдвўв погляд.

- Не треба туди ?хати. Один чорт не пустять.

- Як це? - мало не пўдскочив Хелл. - Хто ж це не пустить?

- СБ, - коротко кинув еколог.

- Служба Безпеки, - пояснила дўвчина. - Там тепер заборонена зона. Там же був ўнститут поруч, пам'ятаїш? В ньому проводили дослўди з полем, ну й догарлись, вискочило щось таке, що вже рокўв п'ятнадцятиь не можуть назад загнати.

- Щось на зразок захисного поля?

- Приблизно так. Але точно нўхто не знаї.

- А... люди?

- Не знаю. Нўхто не знаї. Але ж тво?х родичўв там, здаїться, не було?

- Не було, - похмуро пўдтвердив Хелл. - Вони померли двадцять вўсўм рокўв тому, коли я був ще на планетў. Але хотўлось побачити дўм...

Вўн помовчав.

- Але я все-таки злўтаю. Треба ще до лўкаря зайти.

- Так оце тобў й лўкар! - еколог кивнув на дўвчину. Та зашарўлась.

- Хм... - Хелл здивовано пўдняв брови.

- Що, не схожа? - посмўхнулась Селена. - Бачиш, помўчник еколога фах унўверсальний, - й бўолог, й лўкар, й технўк, й... - вона затнулась й лише по паузў сказала:

- ...й ще багато чого, то й що ж вас турбуї, шановний пацўїнте?

- Та бачте, панў лўкарю, - прийняв гру Хелл. - Росту. Й ширшаю.

- Ти серйозно?

Серж жартома викотив очў на лоба. Але Селена спохмурнўла й рвучко встала з-за столу.

- Ану, ходўм до лабораторў?!

Зайшовши до невеличко? кўмнати, Хелл аж присвиснув вўд здивування. Примўщення виявилось геть заставлене рўзноманўтною аппаратурою. Деякў прилади були навўть складнўшими за те, що вўн бачив на модулях.

Селена тим часом щось ввўмкнула й сўла за пульт невеликого комп'ютеру.

- Роздягнись до пояса й ставай до дзеркально? стўни! - голос дўвчини став зненацька владним ў вимогливим.

Хелл неквапно зняв сорочку, не без задоволення поглянувши на себе в дзеркало. Могутнў м'язи випинались скрўзь, де тўльки можна, й пружно перекочувались пўд шкўрою при найменшому порусў. Посмўхнувшись, вўн став до стўни, а Селена вправно зацокотўла по клавўшах.